присудок вжито у реченні:
А) Вести всі роботи з дотриманням графіка – золоте правило.
Б) Мій брат став інженером.
В) «Тіні забутих предків» М. Коцюбинського вразили мене.
Г) Батько з дочкою – у двір.
Д) Мить щастя. Ось вона.
3.Складений дієслівний присудок виділено у реченні:
А) Нещадний грудень з рук обох кладе на шлях замети сизі.
Б) Стати хліборобом вони радили мені ще з дитинства.
В) Ми з тобою біля моря.
Г) Я передаю свій досвід молодим.
Д) Я кричу, співаю про своє кохання.
4. Складений іменний присудок вжито у реченні:
А) Будить спогад давня пісня, пада в трави і зника.
Б) Художник щоразу мусить все відкривати заново.
В) Я радий вам до Г) Хлопчик ріс сиротою.
Д) Він думав-думав і нарешті зважився спитати.
6.Обставину виділено в реченні:
А) Ідуть дівчата в поле жати.
Б) Його школа знаходиться біля церкви.
В) Тут десь проходив філософ Григорій Савич Сковорода.
Г) Котлети по-київськи дуже смачні.
Д) Перед вікном шумлять-шумлять тополі.
7. Означення НЕПРАВИЛЬНО виділено у реченні:
А) Сіда хлопець у свій човен та бере весельце.
Б) Уся вулиця була заповнена запахом печеного хліба.
В) Колос повний гнеться до землі.
Г) Перші назви з’явились тисячі або десятки тисяч років тому.
Д) Мені подарували цікаву книгу.

1. Книжки(__) пояснюють(===) людям, як зробити(===) життя кращим, як зробити(== людей чеснішими, добрішими обставинне дії 2. Книжки(__) найкращі друзі(==), до яких можна(===) звертатись(==) у складні хвилини життя, тому що вони(__) ніколи не зрадять(===). означальне,обставинне причини 3. По-справжньому веде(===) за собою та книжка(__), з якої читач(___) робить(===) висновки сам, тому що тільки така книжка(__) на нього впливає(===). означальне,обставинне причини 4. За тим, про що і як розмовляє(===) людина(__), можна(==) ви- значити(===), які книжки вона(__ прочитала(===). означальне,з'ясувальне 5. Вчасно прочитана книжка(___) чудовий здобуток(===), бо вона(___) здатна(==) змінити(===) життя, як не змінить(===) його кращий друг(___) або наставник(__). обставинне причини дії

1)[],як(...),як(...)

5)[],бо(...),як(...)

Парк. Як добре, що він у нас був. І не просто був, а буяв, дихав, заманював! Такий величезний, розкинутий на незліченних гектарах, невимiрний! Кожен iз нас, молодших і старших, приходив до нього трохи не з побожним онімінням і завжди відкривав щось таке, що хоча б на півжиття залишиться спомином. Наш парк перевершував будь-який інший: він був чудесним лісом. Він існував поза часом і в позачасі тривав.

Покинутий десь на галявині псевдокитайський павільйон, застиглий танок гіпсових німф довкола рясно порослого асфоделями пагорба, заґратований і напівзавалений каменями лаз у розбійничу печеру. Я міг би й тягнути далі цей перелік моїх тодішніх дивовиж. І всі вони трапилися протягом одного-єдиного літа! Бо кожне моє, як і моїх ровесників, літо... Минало? Нi! Пролітало, проносилося! В парку. В його, іноді аж до грудей, високій траві.

Хоч найважливіша була осінь. Ви її любите? Якщо ви не злюбили осінь, то вам У дитинстві не пощастило з парком. Таким, як мій, що спершу заливав усього себе червоною і жовтою барвами в цілковитій невичерпності їхніх напівтонів, а відтак, поступово скидав ту червінь і жовтину до решти, дощенту оголюючись на зиму. Тоді-то й наставала пора особливоï чуйності: млистими, передсвітанковими годинами, до парку починали заходити невеликі групи мисливців.