Кашель клекотів у нього в грудях, як лава у вулкані, довго і грізно, і дуже
нескоро після найвищих нот; коли дід був уже весь синій, як квітка крученого
панича, вулкан починав діяти, і тоді ми тікали хто куди, а вслід нам довго ще
неслися дідові громи і блаженне кректіння.
Тікаючи од дідового реву, одного разу стрибнув я з-під порічок прямо в
тютюн. Тютюн був високий і густий-прегустий. Він саме цвів великими золотими
гронами, як у попа на ризах, а над ризами носилися бджоли — видимо-невидимо.
Велике тютюнове листя зразу обплутало мене. Я упав в зелену гущавину й поліз
попід листям до огірків.
В огірках теж були бджоли. Вони порались коло цвіту і так прудко літали до
соняшника, до маку — й додому, і так їм було ніколи, що, скільки я не намагавсь,
як не дражнив їх, так ні одна чомусь мене й не вкусила. А бджоляче жало хоч і
болить, зате вже коли почнеш плакати, дід уже чи мати дають зразу мідну
копійку, яку треба прикладати до болючого місця. Тоді біль швидко проходив, а за
копійку можна було купити у Масія аж чотири цукерки і вже смакувати до самого
вечора.
Погулявши коло бджіл і наївшись огіркових пуп'янків, натрапив я на моркву.
Більш за все чомусь любив я моркву. Вона росла в нас рівними кучерявими
рядочками скрізь поміж огірків. Я оглянувся, чи не дивиться хто. Ніхто не
дививсь. Навколо тільки дрімучий тютюн, мак та кукурудзяні тополі й
соняшники. Чисте полуденне небо, і тихо-тихо, немовби все заснуло. Одні тільки
бджоли гудуть та десь з-за тютюну, від погребні, доносивсь дідів рик. Тут ми з
Піратом і кинулись до моркви. Вириваю одну — мала. Гичка велика, а сама
морквина дрібненька, біла і зовсім не солодка. Я за другу — ще тонша. Третю —

тонка. А моркви захотілось, аж тремчу весь! Перебрав я цілий ряд, та так і не
знайшов ні одної. Оглянувсь — що робить? Тоді я посадив усю моркву назад: хай,
думаю, доростає,—а сам подався далі шукати смачного.

Виділити дієприкметникові та дієприслівникові звороти