У каждого из нас бывают моменты, которым суждено сохраниться в сердце на всю жизнь. С раннего детства в нас закладывается особое отношение к некоторым вещам. Мы по-разному воспринимаем явления и события, которые случаются в нашей жизни. И некоторые впечатления (у каждого они свои) приобретают для нас особое значение , сопровождают нас, вызывая светлую улыбку. Для меня такими воспоминаниями стали руки моей мамы.
Когда я была совсем маленькой и начинала капризничать, мама брала меня на руки.От ее мягких ладоней веяло таким теплом, что мне сразу же становилось уютно и хорошо. По вечерам она читала мне сказки, Я всегда ярко представляла то, что происходит с героями, как будто сама оказывалась участницей всех событий. Иногда в сказках бывали страшные моменты, но мама обнимала меня, ласково улыбалась, и я сразу же чувствовала, что у сказки непременно будет счастливый конец. А хорошие герои (и, конечно же, я вместе с ними) обязательно победят.
А еще мамины руки всегда пахли чем-то приятным и сладким. У нас в доме никогда не переводились вкусные пироги и печенье. На кухне я любила следить,как ее умелые руки работали с тестом. И все она делала с такой любовью и радостью. Наверное, ее руки передавали эту любовь тесту, поэтому пироги получались воздушными и невероятно вкусными.
А как мне нравилось зимними вечерами, удобно устроившись возле мамы, наблюдать за тем, как она шила моим куклам наряды или вязала. В ее пальцах быстро и проворно мелькали крючок для вязания , длинные спицы, вывязывая замысловатые узоры: «косички», «ромбики», «жгутики».Они переплетались между собой, создавая замысловатый рисунок ,будто подчиняясь какому-то волшебству
Мамины руки никогда не знали усталости, они всегда находили себе дело, все могли и все умели. К старости их изрезали морщины, но все равно ничего теплее и надежнее маминых рук на свете не было.
Мамы уже нет. И сейчас, когда мне становится тоскливо или плохая погода навевает грусть, я вспоминаю маму, ее оптимизм и неиссякаемую жизненную энергию, и это воспоминание, как неиссякаемый источник дает силы жить. мы так делали
ответ:Картина В. Климка «Туман на Поліссі» розкриває перед нами небачену до цього красу Поліського краю, налаштовує на ліричний лад, дарує можливість отримувати насолоду від життя кожної миті, відшукуючи щоденно диво серед звичайних, буденних днів.
Дивлячись на цей витвір мистецтва, одразу відчуваєш прохолоду літнього ранку, яка незважаючи на густющий туман, буває такою бажаною цією гарячою порою року. Контрастно, поряд з сивим туманом, що охопив змальовану галявину, виглядає блакитно-чисте, в деяких місцях ледве рожеве небо. На ньому ні хмаринки, здається ось-ось визирне ранкове, привітне сонечко і засяє своїми барвами.
Та поки що, розглядаючи картину, ми бачимо «закутану» у туман картину природи, яка манить своєю чистотою та недоторканістю. Зелена ковдра з густої трави, справляє враження, що тут ще не було людей і глядач, перший, кому відкрилася ця земна краса. Каміння, зображене на картині, доповнює це враження, схиляючи до думки, що таким воно було на протязі декількох століть і ніякі природні катаклізми не торкнулися цієї місцевості.
З обох боків картини височіють старі, кремезні дерева. Видно, що вони були свідками історії та знають багато таємниць цієї місцевості. Немов руки, тягнуться до землі їхні гілки, а крони – до сонця, адже життя прекрасне і воно продовжується.
Соковитою зеленню майорять кущі, які художник намалював між деревами. Вони стоять пересторогою на шляху до озера, зображеного на задньому плані картини. Озеро заросло травою і його води здаються похмурими та безрадісними.
Сама природа виступає живою істотою в цьому пейзажі. Дивишся, і здається, що зараз все прокинеться, оживе. На зміну Поліському затуманеному літньому ранку прийде новий, яскравий день.
Объяснение:
