Ця розповідь від моєї матері вона справжня. Мама мені розповіла, що у моєї прабабусі, в хаті, де вона жила, був святий кут, і в ньому висіло багато ікон, які після смерті маминої прабабусі залишилися у її дочки, моєї прабабусі. Прабабуся зуміла зберегти ці ікони, незважаючи ні на що. Особливо дуже важко довелося під час війни, коли німці приходили в село. Вона їх ховала, переживала, щоб їх не знайшли і не забрали, бо дуже дорожила ними. За переказами, ці ікони з'явилися в нашому роду на весіллі, і вважалося, що вони несуть мир і добро в сім'ю. Прабабуся передала ікони своїм дітям: моїй бабусі і її братові і сестрам. Коли прабабуся була дуже старенька, вона строго наказувала своїм дітям зберігати традицію: передавати ікони у спадок своїм дітям, щоб у сім'ях був спокій і благополуччя. І так донині ми передаємо свої цінності з покоління в покоління.
1) Вони обійнялися, мов брати, і стояли вражені: під ними Поділ у садах, церкви, красиві будинки; довкола - Дніпро, задніпрянська далечінь, ліси, сонце і небо зовсім близько. 2) Є вічне щастя на природі, немає щастя для міської людини. 3) Невідомо звідки налетіли птахи, заколисалися ранкові гілки. 4) У селі люди дві години копають, крешуть каміння, потім роблять короткий перепочинок. 5) Кажуть: весна приносить щастя й радість, літо - життєву легкість. 6) Любіть красу мови жайворонка, звучання слів і запах слів: це квітка ніжна і чудова батьківська береза.
0,0(0 оценок)
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota
Оформи подписку
