Влітку я з друзями часто вибирались на природу. Ми брали із собою їжу, влаштовували пікнік. Потім усі грали в м*яча, а я лежала і просто гала за красою природи.
Яке ж тут усе гарне! Блакитна вода річки виблискує на сонці. Хвилі припливають до берега, розбиваються. Так знову і знову. По річці плавають дикі качки. Вони перегукуються між собою. Над водою літають різні пташки, які на секунду спускаються до води, хапають проворними дзьобиками якусь комашку чи черв*ячка і піднімаються в небо.
А наскільки ж чудове тут небо! Воно таке мінливе и незалежне. Спочатку небо здавалось мені блакитним, але потім я розгледіла білі хмаринки. Вони були схожі на різні фігурки. Он хмаринка схожа на коника, там - на квіточку, а ще далі на грушу. Яскраве сонце сліпило мені очі, і я відволіклась.
З іншого боку навпроти річки росли дерева. вони спокійно стояли, ніи насолоджуючись таким чудовим літнім днем. Від найменшого подиху вітру їхні гілочки коливались.
Знизу у травичці я побачла ягідки брусниці і чорниці. Присівши, щоб зірвати їх, мій погляд зупинився на чомусь маленькому та чорненькому. Підійшовши ближче, я зрозуміла, що це був їжачок. Відразу ж мені захотілось взяти його на ручки, крикнути друзям, щоб підбігли сюди. Але все-таки я вирішила не турбувати маленького їжачка і мовчки гала за ним. Він проворними лапками рухався прямо на мене, напевно - мене не бачив. Я зрозуміла, що їжачок повзе до ягідок, і встигла роздивитись його маленьку мордочку з чорними очками та довгеньким носиком.
Відірватись від цього маленького чуда мене змусили друзі. Вони вже досхочу награлись у м*яч, і ми вирішили йти додому.
Усі розмовляли, вселились, а я йшла і думала про цю красу природи. Тож давайте берегти її, щоб і наші діти змогли побачити все те, що бачили ми!
Объяснение:
З усіх пір року я найбільше люблю весну. Прекрасна й зима з її морозами, сніговими шапками на деревах, і яскраве веселе літо, і мрійлива задумлива осінь… Але мені немає кращої пори, ніж коли у повітрі віє першим теплим подихом, парує відпочила за зиму земля, наливаються бруньки. Я почуваюся так, неначе пробуджуюся разом із природою. Сонечко світить теж по-іншому, ніби веселіше, пригріває, наче теж скучило за нами після довгої зими. Небо синє-синє, високе та прозоре… Дзюрчать джерела, біжать струмки. А коли поїхати за місто, можна побачити, як тане сніг у полях та в лісах, як прокльовується перша травичка, зацвітають перші квіти… Починають співати птахи, виводять одну мелодію за іншою, немов намагаються переспівати одне одного. Я живу біля паркової зони, тож щоранку слухаю їхні співи.
На вулицях стає більше веселих облич, люди посміхаються — радіють весні. Йдуть, тримаючись за руки, закохані, бігає та бавиться усміхнена малеча, яку вивели на прогулянку батьки. Ми з татом і мамою на вихідні виїжджаємо до лісу або на берег річки, влаштовуємо пікніки, смажимо шашлики. Ми з подругами часто ходимо гуляти, збирати проліски та фіалки.
Навесні так добре стає на душі, так радісно! Цілий день у тебе гарний настрій, усе що робиш, вдається, усі задуми здійснюються. Звичайно, тут, як і завжди, найважливіше значення має праця й старання, але я вважаю, що велику роль відіграє також і настрій, коли ти, хай навіть підсвідомо, налаштований на добро. Тобі добре, ти радієш світові, а отже, і світ добрий до тебе.
Объяснение:
