Від поданих прислівників утворити усі можливі ступені
Темно, швидко, ніжно, дорого, делікатно

Баркас наближався до берега, але причалити не міг через бурю. «Сивовусий грек та молодий наймит-дангалак Алі, стрункий і довгоногий, вибивались із сил, налягали на весла, однак їм не вдавалося розігнати човен на береговий пісок.» Тоді Алі скочив у воду і почав на плечах переносити сіль на берег. А коли хвилі ставали все більше, і майже діставали сіль на березі всі присутні татари до перенести її в безпечне місце. Потім витягли баркас на берег і привязали до палі, але чергова сильна хвиля підхопила човен і кинула на палю. Грек підбіг до човна і ахнув: у човні була діра.  Грек був сумний, і лише ввечері разом з Алі пришов до кавярні. Грек розвозив сіль по прибережних кримських селах раз на рік і звичайно боргував. На другий день, щоб не гаяти часу, він наказав Алі лагодити човен, а сам подався гірською тропою збирати по селах довги: берегова стежка була затоплена, і з боку моря село було одрізане од світу. Кавярня єднала жителів села, які ворогували довгий час. «Причина ворожнечі таїлась у невеличкому джерелі, що било з-під скелі і стікало течійкою якраз посередині села, поміж татарськими городами. Тільки ця вода давала життя всьому, що росло на камені, і коли одна половина села спускала її на свої городчики, у другої боліло серце дивитись, як сонце і камінь в’ялить їм цибулю.» Мемету не було діла до цієї ворожнечі, так як города в нього не було, він був комерсантом, був людиною ненависною і жорстокою. У Мемета була дружина Фатма, яку Алі бачив декілька разів на даху кавярні, і закохавшись постійно шукав її поглядом. «Вона спинила очі на Алі, відтак спустила навіки і пройшла далі тихо і спокійно, як єгипетська жриця» «Алі здалося, що ті очі пірнули в його серце і він поніс їх із собою.» Героїня твору – Фатьма колись жила в далекому гірському селі: «Вона була з гір. З далекого гірського села, де жили інші люди, де були свої звичаї, де лишились подруги. Там не було моря». Чоловік її, різник, заплатив батькові більше ніж могли дати свої парубки, і забрав у своє село, де не було родини, подруг, близьких людей, не було навіть звідти доріг. Молода жінка часто стояла під одиноким деревом, з надією вдивляючись у рідну гірську долину, сподіваючись на визволення. Але якщо дерево змогло пустити корені на голому кам’яному даху, то Фатьма так і не прижилася в цій людській пустелі. Їй усе тут ненависне – і чоловік, і скелі, і море, яке безроздільно панує над людьми: «Тут тільки море, скрізь море, вранці сліпить очі його блакить, удень гойдається зелена хвиля, вночі воно дихає, як слаба людина… В годину дратує спокоєм, в негоду плює на берег, і б’ється, і реве, як звір, і не дає спати… Навіть в хату залазить його гострий дух, од якого нудить… Од нього не втечеш, не сховаєшся… Воно скрізь, воно дивиться на неї». Цей малюнок якнайкраще розкриває психічний стан Фатьми, її нудьгу й тугу, безвихідність становища, адже вона продана рабиня. Відношення чоловіка Фатьми до неї яскраво характеризують слова з новели: «Він кидав їй наверх порожні мішки або щось наказував різким, скрипучим голосом, коротко і владно, як пан служебці…». До Алі скоро звикли в селі. Дівчата намагались сподобатися молодому красеневі, а чоловікам подобалась його весела вдача. Алі часто брав свою зурну, привезену з-під Смірни, примощувався під кав’ярнею або деінде і грав. Одного разу Фатма наважился поговорити з Алі і закохані наважуються втекти із села. Але Мемет дізнається про це від односельця Нурли. Він збирає сусідів і родичів татар. «Татари гули. Усіх тих родичів, що ще вчора розбивали один одному голови в сварці за воду, єднало тепер почуття образи. Зачеплено було не тільки Меметову честь, але й честь усього роду. Якийсь злиденний, мерзенний дангалак, наймит і заволока. Річ нечувана. І коли Мемет виніс із хати довгий ніж, яким різав овець, і, блиснувши ним на сонці, рішуче застромив за пояс, рід був готовий.» Татари йшли по гірських стежках, було надзвичайно жарко, але бажання помсти вело їх вперед. Доля була немилосердна до закоханих і вони заблукали й стали легкою здобиччю Мемета й татар: «Алі й Фатьма були тут людьми чужими. Не знали стежок і легко могли заплутатися в їх лабіринті – і на це рахувала погоня». Не бажаючи повертатися до чоловіка, красуня Фатьма покінчила життя самогубством (впала зі скелі в море), Алі загинув від ножа різника-ревнивця. Усі події у творі відбуваються «на камені» — на скелястих берегах моря, але назва прочитується й символічно: «кам’яні» душі цих людей, які безжально знищили прекрасне кохання. Мемет притягнув окривавлене тіло Алі за ногу до села, татари «підняли тіло Алі, поклали в човен і при тривожних жіночих

Джерело: http://dovidka.biz.ua/na-kameni-skorocheno/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua

                                                             Війна 

 

   Війна(1941 - 1945рр.) - дуже важливий період в нашій історії. Він і є одним із найтрагічніших. Війна завдала великих втрат Україні та її народу. На очах у багатьох дітей змінювалися одна за одною жахливі картини. Фашистські загарбники винищували все на своєму шляху: спалювали цілі селища та їхніх жителів, не жаліючи нікого; розстрілювали невинних селян. Невдовзі відтоді, коли вороги оголосили війну, наші рідні землі встигли перетворитися на руїни, на жахливе поле бою. 

   Багатьох людей поневолили фашисти та насильно змусили працювати на їхнє благо, прямо з будинків забирали молодь. Та наші люди не втрачали віри у вільну Україну, вони підтримували в собі патріотичний дух і не давали падати підпорам, які тримали їх на ногах. Навіть на чужині українці боролися з ворогами, стараючись якомога більше причинити їм шкоди. 

   У бій прямували всі: чоловіки, жінки і навіть діти. Війна не шкодувала нікого, для неї всі люди були на одному рівні. Забувши про свої інтереси, жертвуючи власним життям заради Батьківщини українські військові наполегливо прямували в бій. І врешті решт наша сила перемогла ворожі німецькі загони. Відстоюючи свої інтереси, ми відстояли інтереси і честь нашої України. Саме тим сміливцям, котрі йшли в бій ми завдячуємо свободою. Саме їх ми можемо гордо називати героями нашої Вітчизни. Ми завжди маємо пам'ятати про наших рятівників!