Відкоригувати текст, виправляючи недоліки у вживанні
займенників. Три (будь-яких) займенники розібрати як
частину мови.

Я звернулась до учениць, щоб вони самі розповіли, що
вони знають.

Старий Кайдаш він був добрим стельмахом.

Ви сказала, щоб квіти були ввечері политі.

Сергій із батьком обрізали сад, і Сергієві було жарко від
роботи.

З неба сяяло сонце, по якому пропливали ріденькі
хмарки.

Галю зустріла сусідка, вона розповіла їй про випадок на
вулиці.

Так людині потрібна гідність.Тому що
Кожна людина є цінною та неповторною. Усі ми різні, але прагнення стати гідною людиною має стати нашою спільною рисою. Недарма кожен з батьків намагається зробити усе можливе, щоб їхня дитина виросла гідною людиною. Але як це – бути гідним? Що таке гідність? Протягом життя ми всі робимо вчинки та приймаємо рішення. Деякі з них є правильними, деякі призводять до помилок. Таким чином ми вчимося та розвиваємося. Є також певні орієнтири, на яки ми маємо рівнятися – морально-етичні принципи, затверджені суспільством. Гідність – це вміння тримати себе та свої думки чистими, що допомагає вчинити правильно, навіть якщо для цього доведеться боротися з особистими емоціями та переступати через свої слабкості. Гідність – це внутрішнє відчуття благородства та відчуття власної відповідальності за своє життя та життя близьких. Гідна людина має чисті думки, адже саме від цього залежать її вчинки. Чесніть, благородство, порядність, співчуття до навколишніх та доброзичливість допомагають людині стати гідною. Наше життя є складним. В ньому зустрічається усе: радість і горе, нагороди та випробування. Ми стикаємося з підлістю, зрадою, ненавистю та болем. Це також невід’ємні частини нашого життя, але тільки від нас залежить: чи гідно ми витримаємо ці складні життєві іспити та вийдемо з труднощів переможцем, зберігши людяність,чи зламаємося та втратимо єдине, що нам по суті належить – свою гідність. Сьогодні, коли в сучасному світі досить важко знайти правильний шлях, адже моральні цінності та еталони правильної поведінки у суспільстві докорінно зламані, а людське життя не важить нічого, сьогодні, як ніколи, гостро постає проблема пошуку та відродження насамперед у самому собі цих вічних рис, що врешті решт і роблять людину гідною – тобто справжньою Людиною.

Знаєте, а я ж не сама на танці захотіла. Мене мама записала. Вона вважає, що я замало рухаюся. Пхе, хай радіє, що я навідміну від однокласників книжки читаю, а не в телефоні зависаю. Але зараз ми не про це.

Отже, записали мене. Я спочатку протестувала. Одного разу й мовчанку(байкот) влаштовувала - нічого не до Промайнув рік, настав сьомий клас... Важко стало - уроків багато, а часу обмаль! Вирішили батьки, що досить з мене фізичної активності.

Я обурилась й кажу: "Дірку від бублика вам, а не мою відмову від танців!" А мати на це й нерозізлилася, тільки дивна така посмішка обличчя ковзнула, загадкова... Ну й вона далі дозволила ходити. А потім я вже й жити без танців не змогла. І на виступи їздила, і так вдома, і як гості прийдуть - завжди отримувала похвали.

Ось воно як дивно буває. Не хочеш, не хочеш, а потім, як полюбиш!