ось твір.
"Відповісти чесно, або..?" Скільки разів ми чули цей вислів, але ніколи не сприймали його за щось більше ніж усталений народний афоризм, який увійшов в мову як і сотні інших, що характеризують особливості нашої багатогранної культури. З часом ми навіть і не замислюємось над його значенням. Хоча, насправді це питання постає щодня перед кожним із нас: зізнатися або приховати правду, піти на компроміс із власною совістю або вчинити холоднокровно, вибачитись і визнати провину чи уперто наполягати на своєму до останнього? І від того, який варіант з рештою буде обраний, залежить те, яким шляхом ми продовжимо рухатися: оберемо реальну дійсність або казкову оману? А як що до того, чи потрібно бути чесним із самим собою, та врешті-решт власною совістю? Особисто я вважаю, що наявність вміння чесно оцінювати себе - єдиний правильний шлях, який приведе до успіху. Довести своє твердження я можу, грунтуючись на переконанні про те, що скільки від правди не ховайся, та вона все одно тебе знайде. Так чи інакше ми можемо приховати, якусь таємницю від оточуючого світу, але не від себе. Можна безліч разів переконувати себе і намагатися знайти виправдання, але чи має це сенс, коли всеодно знаєш правду? Напевно, що ні, адже це так само безглуздо як переконувати вітер гнати струмені повітря в іншому напрямку.
Оригінал тексту: https://wholie.today/vminnya-ocinutu.php
Весна, ти даруєш силу духу й бадьорість тілу, ти змушуєш соки підніматися по стовбурах, ти фарбуєш у зелень крони та даруєш голос птахам! Як не любити тебе, коли ти розминаєш стегна й розправляєш крила, наповнюєш рядки натхненням, а голову — думками про найпрекрасніше?! Як же не чекати твого приходу в суворому підвалі зимових буднів, мріючи про соковиту травичку й лагідне сонечко, про дзвінкий капіж та теплі деньки? Як не мріяти про тебе, таку далеку й близьку, бажану незалежно від сезону, що оживає яскравою картинкою в моїй уяві?
