на перший погляд, дивне запитання. але з іншого чому б нам не замислитись над ним і не спробувати відповісти? !
я живу в україні, це моя батьківщина. як більшість моїх однолітків, скажу чесно, в побуті я спілкуюсь російською мовою. але в школі ми всі вивчаємо українську мову. мені здається, що інакше і бути не може. чи можливо жити в україні і не володіти українською мовою? це все рівно, що жити, наприклад, у німеччині і не знати німецької мови. мені здається, що всім українцям варто замислитись над цим. якщо всі громадяни україни будуть говорити російською мовою, тоді у нашої країни не буде власного майбутнього. чим наша держава буде відрізнятись від росії? мабуть, нічим. а як же наша культура, історі невже українська нація просто зникне з землі? за що ж тоді боролися наші пращури?
коли я сьогодні дивлюсь американські фільми, мене вражає, як їхні школярі з гордістю говорять, що вони — американці. невже ми, діти україни, не здатні пишатися своєю батьківщиною? мабуть, здатні. а для початку ми, всі громадяни нашої держави, маємо вивчати українську мову. якщо ми будемо говорити і думати рідною мовою, нас будуть поважати в інших країнах. хіба не так? !
Тільки-но починало світати, мати, вмившись, зодягала чисту сорочку, підв’язувалася вишитим фартухом і вилазила на лежанку. Я крізь сон чув її лагідну приповідку: «Ну ось і зійшов святець, аж віко підпер!». Незабаром кімната освітлювалася живими зайчиками, спалахували сухі дрівцята, потріскуючи голосними пострілами. Піч гоготіла, коли полум'я лизало своїм язиком челюсті.
Доки варилося снідання, мати місила тісто. То було цікаве видовисько. Материні руки раз по раз занурювалися в діжу, од чого ослінчик аж двигтів. Тісто вимішувалося, крутішало. Коли воно нарешті ставало в'язким, як гума, і вже важко було працювати руками, мати призупиняла роботу, будила свою родину й годувала сніданком. Поснідавши, батько йшов на роботу, а я біг на кінець городу, щоб наламати широких капустяних листків. За цей час в оселі вже стояв паркий дух. На засланому простирадлом ліжкові, а поверх ще й рушником, пузатилося кілька кругленьких паляничок. Мати була вся в роботі. Легкими рухами рук вона витягувала опецьок тіста, вмокала у воду руки, щоб воно не прилипало, й, перекидаючи з однієї долоні в другу, формувала круглу, наче сонце, хлібину. Злегка поплескавши верхівку, ненька клала паляницю на рушник. Робила вона це так вправно, що я навіть не встигав уволю надивитися.
Доки мати викачувала останню, найменшу паляничку, що призначалася мені, я біг за лопатою і, внісши, приставляв її до печі. На лопату клали капустяний листок, змащений олією або притрушений борошном, й усаджували хлібину. Біле тісто паляниці нариз обдувало гарячим духом печі. Нагнічені челюсті покліпували, паче в безмісячну ніч зорі. Іскорками розжареної сажі здригався жар. Зробивши виделкою кілька в, мати шугала лопату з хлібиною в гарячу утробу печі; потім другу, третю, аж доки не сховалася за челюстями й моя паляничка.
Объяснение:
