Зробити з тесту переказ.
Ліна Костенко Я не знаю, хто, коли й кого нагородив уперше. Мабуть, це було давно, и яка це була нагорода—священний камінчик, золота бляшка чи зуб акули? У стародавніх греків — лавровий вінок. У фінікійців, здається, перстень. Знаю тільки, що з давніх- давен були і є нагороди, так би мовити, двох категорій: нагороди нечесні, що заохочують служити владам, і нагороди почесні, за справжні заслуги перед сустльством. Ti перші сипалися щедро, і часто з рук неправедних. Tі другі завжди приходили з запізненням, а часом і посмертно. Досить згадати хоча б трьох славетних поетів-Данте, Петрарку і Торквато Тассо. Всі знають знаменитий портрет Данте з лавровим вінком на голові. Важко собі уявити цкю горду голову без лаврового вінка. А одначе живий Данте не був Увінчаний цим лавровим вінком, це прималював йому Рафаель, вже на посмертному портреті. Петрарка теж такі не дочекався гідного визнання. 1 з гніву, з образи за поезію, за поетів він сам собі поклав на свою втомлену голову лавровий вінок - не з марнославства, а щоб не була понижена в очах людства велич поетичного генія. Торквато Тассо так і збожеволів, зацькований, прикутий ланцюгом до ліжка, і лавровий вінок йому, вже мертвому, поклали на груди. Така сумна історія найславетніших лауреатів, то що вже казати про тих, що не сягнули іхньої слави, хоч і мали талант і працювали подвижницьки для своїх народів? Лаври здавна вважалися символом перемоги і слави. Була навіть легенда, що в лавр не може вдарити блискавка. Але в голови поетів завжди били всі громи і блискавки всіх суспільних нещасть. Недарма Ярослав Iвашкевич сказав у одному вірші, що доля плете поетові два вінки. Тобто —лавровий і терновий. Далі в процесі гірких еволюцій людства на поетів одягали і солдатську шапку, і арештантську робу, і стріляли му спину, і ставили чобіт на груди. Вдосконалювалась також і система заохочень. I все глибшою робилася прірва між двома типами поетів, особливо помітна в наш час. Ще зовсім недавно про це я писала: «Буває час орлів, а нині pізне птаство. 3 державної руки сипнули ім пшона». Відцвірінькали, і настав грізний час-блискавка вдарила у фальшиві лаври, і вони обсипалися із суєтних голів.
такая легкая фраза, но сказать ее может не каждый. не у каждого хватает смелости сказать это легкое слово в котором шесть букв. но такой глубокий смысл. совершить ошибку может каждый. ведь у каждого есть право на ошибку.
хорошо если человек может попросить прощение сказать это слово. тем более если оно от всей души. а не просто фраза на ветер. обидеть человека легко. но исправить ситуацию может не каждый, иногда мы просто не следим за словами и действиями и не замечаем как обижаем человека. но потом у нас появляются мысли о том что человек обижен и мы начинаем понимать что совершили ошибку. просим прощение..
не каждый умеет просить прощение, кому то мешает гордость. кому то чувство собственного достоинства. но просить прощения мне кажется нужно уметь... ведь вроде ьбы такая легкая фраза "прости" а так много значит в нашей жизни..
