Прислівник- це незмінна частина мови, що виражає ознаку дії, стану або ознаку іншої ознаки (надто повільний, повернути праворуч).).
На відміну від інших самостійних частин мови прислівник не змінюється ані за числами, ані за відмінками, не має він також і ознак роду.
Прислівник не має свого, властивого тільки йому лексичного значення. Воно зумовлене лексичними значеннями тих частин мови, від яких він утворюється (день- вдень, мій- по-моєму, осінь- восени).
Головною функцією прислівника в реченні є функція другорядного члена речення- обставини. Інколи прислівник виступає у ролі присудка.
У реченні прислівник пов’язується з дієсловом, а також з прикметником і, рідше, з іменником.
Прислівник, який пов’язується з дієсловом, виступає як обставина дії, місця, часу, міри, мети чи ступеня.
Прислівник, що пов’язується з прикметником або іншим прислівником, служить для вираження ознаки якості- міри або ступеня її вияву і виступає в реченні обставиною міри.
