"Їхала одна скупа пані і везла з собою усі свої скарби великі - така вона скупа була, що ніколи не розлучалася з тими скарбами своїми ні вдень, ні вночі, - їхала вона Чорним гаєм і попалася розбійникам. Оступили її коляску, її слуг убік, говорять до неї: "Пані, гроші віддавай!" А пані страшно закричала і учепилася руками, немов залізними кігтями, у своє добро-не дає. Як глянула пані на отамана, то навіть скарби свої з рук випустила: вразила її та краса чаруюча, і збавила силу всю" (Марко Вовчок "Кармелюк").
Осінь помітно віждає свої права зимі. Вранці зовсім холодно, де-не-де лежить паморозь. Вдень сонечко наче і намагається нагріти повітря, але, мабуть, не вистачає вже в нього сили. Скрізь відчувається крижаний подих зими. Починаються найкоротші дні й найдовші ночі. Сонце нижче опускається над небосхилом. За ніч на небі зібралася сила-силенна хмар, а вранці, мов пір’їночки, посипалися з них маленькі сніжинки. Вони, наче танцюючи, падали на землю і стелилися білою рівною ковдрою. Від цього дивовижного падіння сніжинок на душі були радісно, бо ось він, нарешті, перший сніг, і якось сумно, бо це вже певна прикмета, що скоро почнуться морози. Вранці виглянуло сонечко - і сніг потроху почав танути. Це так завжди буває, адже це тільки перший сніг
