Добро та зло – одвічна тема роздумів та суперечок між філософами, релігіями та звичайними людьми. Такі полярні, взаємовиключні категорії. Як і будь які протилежності добро і зло одне без іншого існувати не можуть. Уявіть собі світ, де не можна б було скоїти зло. У ньому б існування добра було б не помітне, а саме поняття беззмістовне. Бо добро це є вільний вибір на користь чогось хорошого. Вибір можливий, коли присутні хоча б два варіанти. А якщо людина чинить добрі справи, просто тому що не має можливості скоїти щось лихе, навряд чи можна розцінювати такий вчинок, як добро. Тут треба усвідомити весь ризик чинити добро та спокусу і солодкуватий присмак злого вчинку, зібрати свою волю, рішуче схилитись на користь доброго. За В. Ф. Гегелем зло необхідне як принцип суб’єктивної індивідуальності, котрий наша моральність має здолати, використавши усі ресурси духовного розвитку. Іноді особистості, що тільки формується необхідно пережити, усвідомити зло певною мірою, для того, щоб відчути внутрішні межі моральності, та надалі твердо діяти за законами добра. Це працює як щеплення для душі, зазначають фахівці в області педагогіки. Великий захисник гуманності та видатний педагог Януш Корчак писав: "Мій принцип – нехай дитя грішить. Бо ж у конфліктах із совістю і виробляється моральна стійкість". Але в набутті такого досвіду є і ризик, що людина схилиться на сторону зла. Вибір юної особистості значною мірою залежить від оточуючих її дорослих. Зло неминучий чинник у нашому житті. Дитина не може оминути його і не повинна, оскільки, як говорилося вище, саме реально пережитий сором і не награний страх допомагають сформувати глибоку щиру моральну стійкість, силу волі, щоб сторонитися злого. Саме такі внутрішні якості, на відміну від зовнішньої, поверхнево слухняності, до людині в одвічній і нескінченній боротьбі зі злом. Ця тема, потрапляючи у поле зору філософів не рідко набувала занадто широких узагальнень. Наприклад, за Гегелем коліщата історірухають користолюбство, жага влади, та інші низькі якості. У межах цієї діалектичної традиції категорії добра і зла є цілковито взаємоопосередковані та взаємопроникні, так що одне переходить в інше. Девізом цього філософського розуміння можна обрати слова Мефестофеля з невмирущого "Фауста" Гете: "Я тої сили часть, що робить лиш добро, бажаючи лиш злого". А якщо розвинути цю думку, то випливає, що чим більше зла нам доведеться вчинити за для якось, наче б то, високої мети, тим і добро вийде могутніше та значуще. Такі погляди поширювались у соціальних просторах. Вкоренилась думка про те, що зло може виступати інструментом для досягнення блага. Втілюючись у реалії життя, вона породила моральну нерозбірливість у виборі засобів досягнення високих цілей. У межах доброчинної діяльності стало нормою скоєння зла, а від так, знайшли собі виправдання жорстокі вчинки диктаторів і тиранів.
Объяснение:
