Объяснение:
Мені дуже подобається байка Г. Сковороди "Голова і Тулуб". У ній письменник порівнює людей, які вихваляються зовнішнім, та тих, хто збагнув неоціненність та важливість внутрішнього світу людини. Пихатий Тулуб вихваляється перед Головою своєю одежею, своїми розмірами і своїм нібито важливим значенням, тоді як Голова розуміє (на те вона й голова!), що одяг та пиха не роблять людину людиною. Як казали давні римляни, борода не створює філософа. Тобто зовнішні риси не варто ставити вище за внутрішні, духовні. Цікавою видалась мені і байка "Жайворонки", схожа за проблематикою. Досвідчений Жайворонок каже: "Не той орел, хто літає, а той, хто легко сідає..." Про значення титулів (точніше майже повну відсутність того значення) розповідає нам байка "Олениця та Кабан", у якій Кабан став бароном, проте залишився "свинею" — як в прямому, так і в переносному значенні... Прекрасну філософську ідею сродної праці Г. Сковорода висловив і у байці "Бджола та Шершень"
До появи байок Г. Сковороди в тогочасній українській літературі байки існували лише як елемент інших великих творів. Григорій Сковорода створив настільки яскраві приклади цього жанру, що їх самобутність не викликала жодного сумніву! У своїх байках Сковорода алегорично висловлює основні ідеї своєї філософії: ідею сродної праці, необхідність цінувати духовне вище за матеріальне, ідею самопізнання та духовного вдосконалення людини, роздуми над проблемами виховання та самої сутності людського життя. Це такі важливі питання! Як же філософ зміг втілити їх в такому, на перший погляд, розважальному жанрі, як байка? Насамперед він майстерно добирав сюжети для своїх байок. В образах тварин, птахів, рослин ми одразу ж впізнаємо певні риси людської вдачі, певні типи людей. Тому читач отримує одразу "два в одному": і цікавий сюжет, і повчальний зміст. Для досягнення більшого виховного ефекту Г. Сковорода ділить байку на дві частини: в одній він викладає сюжет, у другій — мораль до цього сюжету, пояснення та підтвердження тих думок, що вже самі на в уважного читача. Повчальну частину сам письменник назвав "сила". І дійсно, байки Сковороди мають надзвичайну силу: силу очищувати людей, змінювати на краще їхні душі, виправляти їхні життєві принципи...
Людська душа – павутинка, химерне плетиво, що рветься навіть від легесенького подиху вітерця… А ще – дорогоцінне полотно, витонченості якого подивується не одна вправна ткаля, зрештою, на цілому світі не знайти людини, яка б могла створити щось подібне. Усвідомлення цього спонукало не одного знаного або ж і зовсім невідомого мислителя задуматися над вічними та складними мотивами людського існування. Очевидно, саме тому маємо змогу читати і ці поетичні рядки, сплетені уявою, наснагою, переживаннями, вірою та любов’ю львів’янки Галини Матвієнко. Народилася Галина у Львові. Тут закінчила загальноосвітню середню школу № 82, а також дитячу музичну школу № 1 ім. А. Кос-Анатольського – опанувала гру на бандурі. Цього року Галина Матвієнко стала випускницею історичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка, а також – аспіранткою цього навчального закладу.
Бажання записати римовані рядки виникло в авторки ще у школі, а сприяли цьому її музичні зацікавлення – самостійне виконання пісень та інструментальних творів у супроводі улюбленого інструменту. “Людина не в силі самотужки вистояти на роздоріжжі серед буревіїв та хурделиць, проживаючи без віри” – переконана Галина. Тому минуле та сьогодення, зміна пріоритетів та формування суспільних цінностей – “часові моменти земного життя людини” – актуальні мотиви її віршів. Творити нові поетичні рядки надихає Галину “переживання кожного Слова”. Напевно тому у її виконанні, а точніше написанні, вони не зовсім поміщаються у рамки звичних та відомих поетичних розмірів чи рим, а просто ллються потоком думок, пульсують і… живуть.
