1. Прочитайте речення, знайдіть в них відокремлені додатки, виділивши їх жирним шрифтом 1. Та хоч би як там було, а сніги у П’ятці були глибші і ніби тепліші, на відміну від тих, що дубіли і дичіли в голих, сплющених сумом полях (М. Вінгр.). 2. Крім вогневої Брянського, тут розмістився командний пункт батальйону з усім своїм штабом. 3. А тепер, замість крила парусника, Тоня й Віталій бачать вдалині, посеред затоки, темну непорушну гору якусь. 4. Після восьмої вечора місто завмирало і ніхто, опріч німців, не мав права з’являтися на вулицях (О. Г.). 5. Після смачного сніданку всі, за винятком вахтових, зійшли на кригу і вишикувались (М. Тр.). 6. Були тут старі й літні люди, та найбільше юрмилося молоді, особливо школяриків (І. Ц.).

Птицю пізнати по пір'ю, а людину по мові.
Рідна мова - не полова: її за вітром не розвієш.
Більше діла — менше слів.
Будь господарем своєму слову.
Мовивши слово, треба бути йому паном.
Слово — не горобець, вилетить — не спіймаєш.
Від красних слів язик не відсохне.
Від солодких слів кислиці не посолодшають.
Від меча рана загоїться, а від лихого слова — ніколи.
Від теплого слова і лід розмерзається.
Вода все сполоще, тільки злого слова ніколи.
Впік мене тим словом, не треба й вогню.
Гостре словечко коле сердечко.
Де мало слів, там більше правди.
Діла говорять голосніше, як слова.
Де слова з ділом розходяться, там непорядки водяться.
Добре слово краще, ніж готові гроші.
Добрим словом мур проб'єш, а лихим і в двері не ввійдеш.
За грубе слово не сердься, а на ласкаве не здавайся.
З пісні слова не викидають і свого не вставляють.
Ком

Знаєте, а я ж не сама на танці захотіла. Мене мама записала. Вона вважає, що я замало рухаюся. Пхе, хай радіє, що я навідміну від однокласників книжки читаю, а не в телефоні зависаю. Але зараз ми не про це.

Отже, записали мене. Я спочатку протестувала. Одного разу й мовчанку(байкот) влаштовувала - нічого не до Промайнув рік, настав сьомий клас... Важко стало - уроків багато, а часу обмаль! Вирішили батьки, що досить з мене фізичної активності.

Я обурилась й кажу: "Дірку від бублика вам, а не мою відмову від танців!" А мати на це й нерозізлилася, тільки дивна така посмішка обличчя ковзнула, загадкова... Ну й вона далі дозволила ходити. А потім я вже й жити без танців не змогла. І на виступи їздила, і так вдома, і як гості прийдуть - завжди отримувала похвали.

Ось воно як дивно буває. Не хочеш, не хочеш, а потім, як полюбиш!