- Синку, сьогодня ти маєш до мені прибрати в квартирі - А що я маю зробити? _-Ти маєш поскладати свої речі у шафу, скласти іграшки в нішу під диваном і повитирати пил. - Матусю, це забагато для мене! - Любий, то ти вважаешь, що для мене прибрати всю хату то не забагато, а для тебе прибрати свої речі і витерити пил це багато? - Ну мамо! - Що? Що таке? - Давай я тільки пил повитираю. - Ні, ти зробиш все і ще квіти польєш! - Ну добре, добре, бо ще посуд скажеж помити! - Ось і домовились! До речі, стосовно посуду... - Мамо! - Гаразд, не треба. - Ну все, починаймо прибирання, бо я ще на вулиці хочу пограти. - А уроки коли робитимеш? - Ввечері. - Гаразд, ставаймо до роботи.
Його охопив сумнів: «Чи те я роблю, що слід? Чи здатний на це? Чому так тягне у невідоме?» І він зупинився серед шляху, подивився навкруги. Хоча дорога стелилася рівна й широка, він не міг іти далі: неспокій і невдоволення собою переповнили його. А обіч дороги громадилися вершини, які здавалися стрімкими й неприступними. Їх оточували непрохідні хащі, яруги, стрімчаки й бескиди… І все ж він зійшов з дороги й крізь нетрі та чагарі заторував власну стежину до вершини. І вже ніщо не могло зупинити сміливця. Він здіймався все вгору і вгору. «Божевільний!» — жахалися одні. «Відчайдушний!» — захоплено вигукували інші. «Щасливий!» — зітхали ті, які через свою кволість, не могли піти за першопрохідцем. А були й такі, що заздрили й зневажали сміливця. Але він здіймався на вершину, де не ступала ще нога людська. І то було його покликання й безсмертя. Як важливо в житті знайти себе, доки не пізно, доки ще молодий! А йому йшов тридцять другий. За спиною в ньогоі вчителювання, участь у боях, робота в газеті художником, карикатуристом. Читачі в кожному номері шукали дотепні малюнки, під якими стояв підпис «Сашко». Друзі приходили до нього в майстерню, щоб подивитися, як під пензлем народжується пейзаж чи людський тип. І називали його талановитим. А його не задовольняли ні карикатури, ні акварелі, ні олійні праці. Він почувався невдоволеним, бо відчував у собі силу творця нового мистецтва, що тільки-но утверджувалося. І однієї ночі він рішуче виходить зі своєї майстерні, щоб ніколи до неї не повернутися. Залишає назавжди мольберт, фарби, картини, поспішає на вокзал, сідає в поїзд, що везе його в Одесу. А вранці він уже стоїть перед директором кінофабрики й промовляє три слова: — Хочу стати режисером!
0,0(0 оценок)
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota
Оформи подписку
