Розмову про Україну в Європі й світовому товаристві, тобто про нашу зовнішню и політику, можна почати з жестів доброї волі, які ми не змогли «вигідно зреалізувати», — тієї ж ліквідації атомної зброї, яка (ліквідація)ніяк не покращила наше життя
Недоліком є невизначена політична орієнтація нашої країни. «Росія чи Європа?» — незважаючи на гучні декларації й обіцянки, це питання ніяк не втратило своєї гостроти, і «2003 рік — рік Росії в Україні» — чергове тому підтвердження.
Ще однією серйозною проблемою є ставлення до «новоспеченого» американського імперіалізму.
Культурна, економічна, політична й. нарешті, військова експансія — ось шлях «насильницької демократизації світу» в її новоамериканському варіанті, Падіння Іраку показало безперспективність відкритого й самотнього опору цьому дволикому монстрові. Можливо, всесвітній рух антиглобалістів накреслить форми обстоювання власного курсу кожної держави.
Що ж до нашого статусу в європейському товаристві й можливості вступу до Євросоюзу, то цей статус доволі низький. По-перше, ніхто нас у Європі не чекає. Як кажуть, «менше народу…» По-друге, вкотре проти нас спрацьовує нерішучість у реформах і намаганні «догодити всім». Непрозорість економіки, недосконалість законодавства, корумпованість чиновницького апарату відлякують членів іноземних експертних та інвестиційних комісій.
Є й позитивні досягнення. За роки незалежності нас нарешті стали сприймати як окрему державу, а не частину Росії Поволі зростає інтерес до специфіки України, її культури й історії. Діаспора стала повноцінною частиною материкової України й відіграє певну роль у формуванні позитивної світової позиції щодо нашої держави.
Яким я уявляю собі майбутнє України? Якщо ми, українці, не змінимося, — не дуже обнадійливим. Ми самі — головна й принципова перешкода на шляху до власного щастя.
