Составить предложение про свою любимого животного с частицами на украинском языке​

Осінь дає нам не менше можливостей для складання букетів, ніж весна або літо. звичайно, вже немає багатьох квітів, не побачиш, наприклад, тюльпанів і нарцисів, але є красиві осінні листя самих різних забарвлень, а також хризантеми, айстри, осінні левкої, нігтики, резеда, гладіолуси. з усіх перерахованих квітів я використала для свого осіннього букета айстри за їх велика різноманітність кольорів - тут і білі, і жовті, рожеві, червоні, кремові, лілові, і навіть фіолетові. та й суцвіття айстри дуже різноманітні: плоскі, схожі на квіти, то сферичні або махрові, схожі на троянди чи хризантеми. до речі, хризантеми - справжні осінні квіти, і вони особливо придатні для осінніх букетів: білі, червоні, рожеві, фіолетові кулі їх суцвіть в букеті особливо ефектно і барвисто. а як у розмові про осінній букет обійтися без згадки осіннього листя? з них одних можна скласти дуже чарівну композицію, якщо використовувати червоні листя осики, золоті листочки берізки, зірочки - листя клена або жовто-зелено-коричневі листочки горобини на гілочці з яскраво-червоними кетягами ягід. ще у своєму букеті, або композиції, можна використовувати і інші частини рослин: сухі гілочки цікавої форми, очерет, кулі кульбаб, покриті лаком для волосся, сухі парасольки безсмертника і багато іншого. головне, щоб у упорядника букета були фантазія, уява! как то так )

АРОМАТ ЛЬВОВА

   Після кількагодинної прогулянки вулицями Львова починаєш від­чувати себе мислителем загальнолюдського значення. Сюди приїжджа­ють не просто подивитися, а духовно наснажитися. Не один колиш­ній львів'янин, нині мешканець Києва, а чи Москви, чи Нью-Йорка, сподівається знову наситити своє серце флюїдами Львова, відчути со­лодку відповідність свого внутрішнього ритму з пульсом буття. У ту мить, коли довговічне каміння нашіптує про нетлінні цінності світо­будови, коли історію прочитуєш навіть дотиком руки,— кров по жи­лах струменить так лагідно, як вода лісового струмочка.

   Різноманітні вежі, шпилі, куполи, колони є ніби вулканічним ви­верженням духовної магми людства, яка так буйно прорвалася назо­вні з невидимих глибин у цьому місті, що зветься Львовом, і засти­гла в дивовижних архітектурних формах. Тут сповнюєшся відчуттям, що життя не минає даремно.

   Невеликий архітектурний комплекс Вірменського катедрального собору є питомим фрагментом Львова, без якого той не був би самим собою. Мікросвітові собору притаманна аура, у якій народжуються емоції, здатні народжуватися тільки тут.

   Заснований 1356 р., він став і культовим осередком численної вір­менської громади й одним із культурних центрів львівського поспіль­ства. Щоразу, крокуючи Вірменською вулицею, радо відчуваєш, як силует вежі храму, спроектованої Петром Красовським із Лугано, ла­гідно проникає в твою свідомість. Відгороджене ґратками подвір'я Вір­менського собору викликає непереможне бажання потрапити під його склепіння, бо здається, що, ступивши за цей поріг, опиняєшся в іншо­му вимірі простору і часу. І ось ти стоїш між сивокамінними колонами аркадних ніш, та ще за непроникною стіною дошкульного львівського дощу, без якого такі хвилини немислимі: саме дощ створює ледь помітне водяне екранне полотно, на якому пробігають живі картини минулого. І це казково! А якщо спроби споглядання візій виявилися марними, то можна згадати яскраву сцену з відомого кінофільму за участю Михай­ла Боярського «Д'артаньян і три мушкетери», у якій відбувається дуель гасконця з Атосом, Портосом і Арамісом. Місцем зйомки її й стало це подвір'я. Тут же — надгробки з епітафіями 600-річної давності, з яких удається зрозуміти хіба те, що й могили не вічні.

  Вулиця Вірменська — одна з не багатьох, яка передає львівську старовину найчіткіше, так би мовити, стійко утримує її аромат. Лако­нічна й виразна форма ренесансного порталу житлового будинку № 20 чи не найкраще засвідчує собою XVI ст., яке на Вірменській «випи­нається» з багатьох кутків і ніяк не поступиться наступним століттям. Навіть Хронос, котрий є символом швидкоплинності часу, фігурою котрого оздоблений фасад однієї з найцікавіших кам'яниць Льво­ва — ампірний будинок «Пори року», ніяк не може зарадити такому повільному рухові століть на цій вулиці. Навіть зодіакальний фриз, яким оздоблено цю ж кам'яницю, своїми дванадцятьма сузірними зна­ками втричі швидше лічить перебіг року, однак історична зміна віків усе одно ледь торкається вулиці Вірменської. Приваблюють рельєфи роботи Гартмана Вітвера на сусідній кам'яниці № 21, на яких пра­давні міфологічні мотиви, напевно, також покликані символізувати людський поступ через народження нових поколінь. Поколінь, яким хоч і накреслено передавати одне одному естафету конкретної миті — «тепер і тут», а все ж таки судилося колись оволодіти часом завдяки подоланню простору...