Цього літа я відпочивав з сім'єю на Чорному морі, в місті Судаку. Це в Криму. Над морем там висолять гори та стара фортеця. Ми чудово проводили там час на пляжі. Пляж там піщаний. Ми стелили пляжні килимки на пісок, розкладали там речі. Ми цілими днями засмагали, купалися, грали у надувного м'яча на хвилях. Тільки поїсти ми ходили до їдальні.
Море в Судаку тільки зветься Чорним. А насправді воно прозоре, ніжно-блакитне, ні, аквамаринове. Саме кольору морської хвилі, як і годиться морю. Воно найчистіше, всі камінці на дні видно. Людей на пляжі завжди було багато, доводилося довго шукати місце, щоб постелити підстилку. Деякі відпочиваючі навіть займали місце на завтра ще з вечора, залишаючи свої килимки на піску. Проте на пляжі торгували різноманітною смакотою, солодощами, морепродуктами, просто все хотілося з'їсти. Але вартувало все це недешево.
З пляжу ми гали порт у Судаку, там стояли кораблі та великі вантажні крани. Ще на пляжі був хвилеріз. В його ущелинах його каменю можна було знайти крабів та витягти їх звідти. Ще ми ловили крабів краболовкою. Краби ховалися під камінням на морському дні.
У Чорному морі водяться медузи. Вже напередодні від'їзду з Судака ми виявили одного ранку в морі купу прозорих медуз. Нас лякали, що, якщо взяти їх до рук, то можуть бути опіки. Але нічого подібного не сталося. Береш медузу в руки, а вона виливається крізь пальці, як той прозорий холодець. Весело. Ось така була навала медуз.
Я народилася та живу в Україні, це моя Батьківщина, мій улюблений куточок Землі. Я дуже люблю мальовничу українську природу. Безкрає синє небо, яскраве сонечко, густі трави та квіти, міцні стрункі дерева. В усі пори року вони для мене найпрекрасніші в світі. Хоч, я впевнена, на Землі є багато красивих місць, не схожих на мою країну, і для тих, хто там народився, вони – найгарніші. І я б також хотіла подорожувати та побачити всі дива світу на власні очі.
Тут, в моєму рідному краю, живуть мої найближчі люди – батьки та друзі, знайомі та сусіди. Завдяки ним я відчуваю себе частиною життя, почуваю себе як удома – потрібною та коханою. Люди, що живуть поруч зі мною, розділяють ті ж радощі, турботи та сподівання, незважаючи на те, хто вони за національністю та якою мовою розмовляють. Бо рідний край – це не місце на карті, не держава навіть, це кохання в серці.
Мій рідний край – це мова, пісні, книжки. Це знайомі з дитинства казкові герої. Це найперші спогади про власне життя. На мою думку, втратити все це – величезне горе. Згадуючи про людей, яким доводилося залишати Батьківщину та жити на чужині, я можу уявити, як важко їм було. А ще гірше – бачити свій рідний край у занепаді, зруйнованим війною…
Усі ми на Землі – добрі сусіди, кожен з нас іде непростим шляхом власного життя. Ми маємо поважати одне одного. Я хочу, щоб ми жили мирно, щоб назавжди зберегти недоторканими дорогі для нас рідні місця, що для кожного з нас свої власні.
Невже можна все це покинути і поїхати на чужину, де нема таких чудових краєвидів, розумних, доброзичливих та веселих людей, мелодійної та цікавої мови!
