1.
Г Цілий день лелеки тільки те й робили, що товклись на хаті.
2.
В Сором сказати, що нині фізкультура зовсім знищила балет.
3.
Г Нарешті лелеки обліпили хату так, що вона побіліла й зверху.
4.
Б Оте тукання костура нагадує дівчині, як падають яблука.
5.
Д Поле, зітхаючи вранці сивими кучматими туманами, думало, що пора готуватись до перших морозів.
6.
Д Моє життя стало зараз таке коротке, що я кроками можу змірять.
7.
Б Якось одного разу над Десною підслухав я вночі, на сіні лежачи й дивлячись на зорі, як після денної важкої праці коні розмовляли між собою, пасучись.
8.
А Явір прислухався, як поступово засинає навколо нього все: і всохлі полини, і смутний обрій, і ожереди віддалік.
Тема – розповідь про сумну долю козака, який поїхав на війну та загинув на чужині. Ідея – уславлення вірності козака своєму військовому обов’язку, патріотизму, засудження війни. Основна думка: народ завжди пам’ятатиме тих, хто загинув заради щастя, добробуту, миру на рідній землі. Образи: молодий козак; явір, калинонька, пташки. Композиція “Стоїть явір над водою” Поезія складається із семи строф по чотири рядки. Твір умовно поділяється на дві частини: страждання молодого козака напередодні від’їзду до Московщини та його загибель у боротьбі за свою милу Україну. Художні засоби “Стоїть явір над водою” Епітети: козак молоденький, кінь вороненький, високу могилу, червону калину, рідну Україну. Персоніфікація: «вода корінь миє», «пташки…приносити вісті». Метафори: «явір… в воду похилився», «вода корінь миє», «…серденько ниє», навіки покинув. Повтори: «Не …», «Ой…», «Звелів собі…», «Будуть…». Звертання: «Не хилися, явороньку…», «Не журися, козаченьку…». Риторичні оклики: «Не хилися, явороньку, Ще ти зелененький!» «Не журися, козаченьку, Ще ти молоденький!» «Не рад козак журитися — Так серденько ниє!» «Будуть мені приносити Од родоньку вісти!» Зменшувально-пестливі слова: «явороньку», «зелененький», «козаченьку», «молоденький», «серденько», «вороненький», «колисоньку», «родоньку».
