Підкреслети в прислів'ях головні і другорядні члени речення :Де ростуть верби,там чисті джерела води.Зігнувся,як верба над водою.Вибери собі дівку,як калинову гілку. Вербові дроба,а козячий кожух той випре дух.Де волошки,там хліба трошки.

1. Баштанник дід Салимон колись сказав, що, якби Фарадейовичу 

«дать рублів сто на запчастини, він би сам  збудував яку-небудь 

міжпланетну станцію».

2. Він високий, худий, кощавий і весь якийсь аж світиться – волосся 

світле, брови світлі, вії світлі, – не зрозумієш, чи то він такий блондин, чи 

то сивий (років йому під сімдесят), а от очі голубі-голубі, аж сині.

3. Років п’ятдесят тому у громадянську він воював тут, 

познайомився з бабою Оксаною (вона тоді молода була) і зачепився на 

все життя.

4. Так ото ж вискочив я до схід сонця з хати – на хвилиночку  в 

бур'яни. Ще тільки сіріти почало. Сонний, як муха, вискочив. Процентів 

на дев'яносто ще спав. Тільки одне око ледь розтулив, щоб не 

перечепитися. Став у бур'янах і те одне око заплющив – сплю. І враз

чую голоси – за парканом у Книшів. Приглушені, змовницькі. Сон зразу –

як рукою...

5. Ви не були на нашому баштані? О-о! Тоді ви нічого не знаєте 

Такого баштана нема ніде. Точно! Кінця-краю не видно. Од обрію до 

обрію. І кавунів – тисячі, мільйони... І всі смугасті. Як тигри. Тисячі, 

мільйони тигрів. Я живих бачив у цирку.

1. В густім зеленім березовім гаю над Дністром весело щебетали пташки (І. Франко). 2. Збирають світлі, золоті меди веселокрилі та прозорі бджоли (М. Рильський). 3.Живуть у пам'яті народу його вірні дочки і сини, ті, що не вернулися з походів грізної, великої війни (В. Симоненко).
4. Люблю я бистрину життя прозору, поривну, глибоку (Д. Павличко).
5. За шкільними партами схилились чорняві, біляві, русяві голівки (І. ЦюпаНазустріч їм мирно ступали сірі круторогі воли, уярмлені в повози (Р. Іванченко).І.В море впало кілька здорових, важких крапель дощу (І. Нечуй-Левицький).8. Високий, чистий дзвін коси передвіщав мені радість і втіху - косовицю (О. Довженко). 9. Ніч розкинула над селом своє темне, всипане зорями шатро (І. Цюпа).