Мова – неоціненний Божий дар, який даний кожній людині. Вона супроводжує нас від народження і аж до смерті.
Новонароджена дитина світ пізнає через мову, яка приходить з першим подихом, з молоком матері і ми повинні шанобливо ставитись до неї все життя. Вона має стати нам рідною, як батько і мати, як земля, на якій живемо, зростаємо.
Мова – це не просто слова, звуки, це – голос народу. Наш народ протягом багатьох віків творив мову, боровся за її збереження. У Конституції України написано: «Державною мовою в Україні є українська». Чому ж нині, коли маємо свою державну мову, одну з найбагатших у світі, не всі нею розмовляють? Якщо людина живе і працює на українській землі, їсть український хліб, отримує зарплату українськими грошима, то вона повинна розмовляти українською мовою. На жаль, не всі свідомі того, що мова – це душа народу, а її втрата веде до зникнення самої нації.
1) В розглянутому афоризмі звучить щось і більш тонке, саме, що -
Зацікавленість в ясному розумінні сама собою передбачає зацікавленість в ясних (тобто точних) формулюваннях. Тому що, говорячи взагалі, це фактично одне і те ж: зрозуміти - значить сформулювати.
2) Любов до рідної мови, любов до рідної Батьківщини — невіддільні поняття. Вони споконвіку живуть у людських серцях і притаманні тим, хто шанує історію й культуру власного народу. Не було жодного видатного письменника, який би не висловив любові до рідної мови, а також своєї тривоги за її долю. Не було жодного поета, який би не покладав на рідну мову найсвітліших надій.
Мова — це душа народу. Немовля з перших днів свого існування чує рідну мову від матері, а потім, підростаючи, повторює перші пестливі слова. Ці слова сповнені почуттям, ніби квітка нектаром.
