- Синку, сьогодня ти маєш до мені прибрати в квартирі - А що я маю зробити? _-Ти маєш поскладати свої речі у шафу, скласти іграшки в нішу під диваном і повитирати пил. - Матусю, це забагато для мене! - Любий, то ти вважаешь, що для мене прибрати всю хату то не забагато, а для тебе прибрати свої речі і витерити пил це багато? - Ну мамо! - Що? Що таке? - Давай я тільки пил повитираю. - Ні, ти зробиш все і ще квіти польєш! - Ну добре, добре, бо ще посуд скажеж помити! - Ось і домовились! До речі, стосовно посуду... - Мамо! - Гаразд, не треба. - Ну все, починаймо прибирання, бо я ще на вулиці хочу пограти. - А уроки коли робитимеш? - Ввечері. - Гаразд, ставаймо до роботи.
Дмитрик. Бабусю, ми були сьогодні в музеї і бачили фігури кам’яних баб. їх привезли туди з наших південних степів. Уявляєш, їм уже дев’ять чи десять століть! Яся. На деяких я побачила разки намиста. Не справжнього, а висіченого з каменю. Бабуся. До каміння в наших далеких пращурів була особлива увага. Камінню поклонялися, його боялися, йому приносили жертви. За давніми народними віруваннями, каміння могло народжувати людей, а люди могли перетворюватися на каміння. Яся. То, може, ці кам’яні баби — люди, перетворені на каміння? Бабуся. Таке, очевидно, буває тільки в казках. Але в нашій мові є багато цікавих висловів. У них згадують нібито про каміння, а насправді говорять про характер людини. Кажемо, що хтось має кам’яне серце, тобто це про байдужу, нечуйну людину, яка не відгукується на чужий біль. Дмитрик. Я ще чув: «Вона закам’яніла». Бабуся. Так кажуть, коли хтось дуже злякався, почув страшну звістку. Яся. У кам’яних баб серця не було, але, мені здається, вони відчували час — усі віки, які проминули на цій землі. Запам’ятаймо!
0,0(0 оценок)
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota
Оформи подписку
