Прочитайте випишіть із тексту речення, які можна перебудува
ти на конструкції з дієприкметниковим і дієприслівниковим зворотами.
прокоментуйте стилістичні особливості трансформованих речень. як, на
вашу думку, вони впливають на стилістику всього тексту?
Ця польова стежка — літня, осіння, зимова — кожного разу була інша, кожного разу з новими пригодами й тайнощами. Не раз, ненароком зупинившись, ти схилявся над лункою чи борозною і приголомшено дивився: ще вчора тут була гола рілля, а сьогодні вже пнуться до сонця тугі блідо-зелені стрілки. Важко навіть уявити собі, що в цих пагінчиках спить високе, на зріст людини, гнучке і вусате стебло жита, яке колись хилитиметься від важкого налитого колосу. Стебло ще спить в зародку, та ось під вітрами й теплим дощем воно розів’ється, розгорнеться, викине листя, настовбурчить зелене густе остюччя. А потім (це буде літнього ранку, коли ти бігтимеш на екзамен) тихо-тихо дріматиме поле і тихо, над самими житами, котитиметься жовто-сиза хмара. Вона огортатиме пилком кожне стебло, і житній колос забуяє на сонці, повосковіє, в тугому пучку дозріють зернята, що тож в землю, щоб прорости і заколоситися.
Літо повертало на осінь, і в степу, де торохтів комбайн і де кишіли ящірки, цвіркуни, коники, раптом ставало тихо й порожньо.
Все ховалось, відлітало, прищулювалось. Тільки сіріли наїжачені стерні під холодним високим небом...
Трактор приорював нашу стежку, розривав її колись тепле й вичовгане босими ногами русло, безжально пригортав землею. Стежка вмирала, здавалось — і сліду від неї не залишиться. А проте вона тут же й народжувалась — як трава, як дощові потоки, як усе живе, що на час завмирає, але ніколи не перериває свого існування назовсім.
