Написати відгук про твір мистецтва в публіцистичної стилі.

Коли мамині руки пригортають тебе до серця, здається, що весь світ лише зернятко соняшника і ніщо тобі не загрожує, ніхто тебе не скривдить. Стає так по-особливому затишно та спокійно, що починаєш вірити, що все це назавжди лишиться з тобою.А як радіє маленька дитина у матері на руках, бо знає малеча, що в безпеці та любові, що ці ніжні та теплі руки не полишать її та ніколи не скривдять. Дитинка спокійно засинає під мамину колискову, та коли, водночас, сильні та ласкаві мамині руки міцно притискають її до грудей.Немає в світі потрібних порівнянь, щоб описати ці почуття, коли мамині руки гладять тебе по голові, і ти, змучений життям, припадаєш до її колін, мовчки вибачаєшся за те, що довго не приїздив та дозволяєш собі пустити сльозу.

Був гарний, погожий день. Маленький зайчик сидів під кущиком і дивився на свій старенький кожушок.

— Ой горе мені, — плакав бідолашний, — сніг розстав, ніде заховатися, скрізь видно мій білий кожушок.

Ласкаве сонечко побачило заплакане зайченя, витерло йому промінчиком слізки і пообіцяло до Воно звернулося до весни. Уважно вислухала вона сонечко і вирушила на пошуки зайчика. Де проходила, там зеленіла трава, розквітали дерева, щебетали пташки. Усе раділо Весні-чарівниці.

Нещасне зайченятко, яке сиділо під кущиком на купці сірого снігу, раптом із жахом побачило, як останній сніг розтанув, і навколо нього розцвіли проліски. Тремтячий зайчик підвів голову і помітив дівчину незвичайної вроди. Вона була одягнена в шати з прекрасних квітів. Вітер грався її русявим волоссям, а пташки співали для неї найкращих пісень.

— Ти хто? — зачаровано запитав зайчик.

— Я — весна, — лагідно відповіла дівчина, — сонечко розповідало про твою біду. Ось дивись. Це тобі.

Вона простягнула йому гарненький сірий кожушок.

— Дякую тобі, Весно! — закричав зайчик. — Тепер ніхто не побачить мене серед кущів!

Одягнувши нового кожушка, щасливий зайчик зник у лісі. А весна-чарівниця помандрувала далі, даруючи всім радість і втіху.