Прочитайте речення, виділяючи відповідною інтонацією вставні речення. Обгрунтуйте розділові знаки.
1. Демид зразу скочив (коліно різко заболіло), схопив дівчину за плечі, підвів (В. Собко). 2. Максим так стоїть годину, другу (в котрий уже раз), розглядаючи мистецькі архітвори (I. Багряний). 3. Завжди в своєму селі (а також у лузі, в полях) приглядався до лелек ($. Гуцало). 4. Діти щойно - вона це добре пам'ятала! - були тут поруч (Ю. Збанацький). 5. Перед очима поета на зелених горах поставало «велике місто Київ», як називав його Шевченко (П. Жур). 6. Вишневий сад (він тільки-но зацвів, данину першу виплативши бджолам), дрімав і снив… (М. Рильський).

Який же буває осінній дощ? Напевне є два види дощу восени.
Перший вид це дощ, який ллється з неба ранньою осінню. Духм'яний аромат пожовклого листя, яке ще не зовсім перефарбувалось в кольори сезону. Дерева наче змінюють колір волосся, десь лисття зелено-жовте, а десь вже жовто-червоне. Листя потроху спадають у низ до землі та ніби починають утворювати кольоровий килим.
Другий вид дощу не такий гарний як перший, цей вид відпувається в кінці осені.Виходячи на вулицю ми хочемо побачити пухнасті дерева, але ми бачимо багато грязі, лисття яке хоче вибратися з грязьового полону та голі дерева, які ніби померли під холодним дощем, який ллє і вдень, і вночі.

Веселе літо згасло. Вересень зробився повноправним господарем у природі. Незвично холодно стає вранці й уночі. Лише вдень пригріває сонечко, немов намагається нагадати про літо. Поля відпочивають після виснажливої тривалої праці. Уже подарували господарям свій золотавий урожай садки. Усюди відчувається прохолодний подих осені. Сіре небо все частіше затягають низькі хмари. Сіється дрібний дощ. 

Ліс стоїть сумний і мовчазний, здається, що він глибоко замислився. Дуже скоро деревам доведеться геть роздягнутися, скинути своє важке вбрання, а згодом і підставити гілки хуртовині. 

Повільно кружляє в повітрі жовтогарячий листок. Тонкі осички сумовито риплять на галявині, ще не зазнавши довгого передзимового сну. Навкруги трухлявого пня скупчилися стрункі опеньки. їх дуже багато, і кожен із грибів так і проситься в кошик. Горобина обвисла червоними розкішними гронами. Листя липи з гострими почорнілими зубчиками здається вкритим тендітним оксамитом. 

Нещодавно зелена трава припала до землі. Високо в небі роблять своє останнє прощальне коло запізнілі журавлі. Вони ще раз нагадують нам, що прийшла осіння пора. Журавлі відлітають у вирій і сумно курличуть. 

У такі дні на якусь мить душу покриває світлий смуток. Ми поринаємо в роздуми про сенс людського існування. Усе це є ознаками того, що настала найкрасивіша пора року, яку оспівували художники, композитори, поети. Настала золота осінь.