Твір в художньому стилі про виконання певних дій з використанням дієприслівникового звороту

Я живу в прекрасному місті Києві, але розповідь зовсім не про це. Чудового ранку, я, як завжди, просто збирався у школу. Погода була чудова: співали пташки, настрій доречі був відмінний. Ну що ж, я зібрався і вирушив у школу, щоб дійти до мого навчального закладу потрібно було 20 хвилин. І я вирішив під'їхати на автобусі, мені здалося що так буде швидше. В автобусі було спекотно. Проїхавши всього два світлофори я побачив що з водієм автобуса щось сталося. Здавалося що він ніби засинає за кермом. Я миттю підійшов до нього він зупинився, та сказав:
- До синку, серце.
Я одразу витягнув його з-за керма, поклав на землю та почав робити масаж серця. Поклав кисть однієї руки на нижню третину грудини. І почав робити масаж серця. І ось зупинившись я побачив що водій відкрив очі. Він обійняв мене, ніби дякуючи за те, що я врятував йому життя...

Я в давню істину увірував глибоко: найвища мудрість в простоті високій. Наше мистецтво, наша історія розвивалася пульсаційно: були часи розвитку і часи занепаду. Згадаємо, скільки має на собі часових "кожухів" та ж таки Софія Київська, колись найбільший храм, як і сам Київ, був цілковитою руїною: там паслася худоба і мостили птахи. Мрії збувалися одвічні: далі скорились космічні. Люблю пісні мого краю, та не спинюсь на тім лишень: з любов'ю вухо привертаю до братніх на землі пісень. Дарма надіялись на когось: самі побітеся, самі! І гори ніби почали коливатися: то сніг на них танув і стікав униз потоками