Анотація — це стисла характеристика змісту книги, статті, рукопису тощо. У ній зосереджується увага на найсуттєвішому. Структура анотації така: вступна частина (бібліографічний опис джерела), основна частина (перелік основних проблем та/або висновків тексту-джерела, мета, елементи оцінки книги); заключна частина (актуальність і адресат джерела)).
За різними ознаками виокремлюють кілька видів анотацій:
1) за змістом і цільовим призначенням — довідкові (описові, інформаційні) та рекомендаційні; 2) за повнотою охоплення змісту анотованого джерела — загальні та спеціалізовані.
На відміну від інших текстів, анотація містить інформацію про новизну анотованого джерела порівняно з іншими, близькими до нього тематикою й цільовим призначенням; стисло передає основний зміст тексту; заохочує до прочитання тощо.
Про високий рівень анотації свідчить якість і точність інформації про першоджерело; логічне її оформлення; відповідність чинним мовним нормам; обмежений обсяг.
Найпоширенішою помилкою під час складання анотацій є їх надлишковість, яка виникає переважно під час повторення інформації, використання зайвих фраз, вставних слів, складних підрядних конструкцій.
Анотація суттєво допомагає під час добору та вивчення літератури з того чи іншого питання та ознайомлення зі змістом книги.
Объяснение:
