Закінчилося літо. Осіння природа урочиста, барвиста, але вона не радіє. Адже попереду зима, а значить – холоду, хуртовини, хуртовини. Небо – бліде, з таким відтінком, якого не побачиш в літній період. Ягоди вже поховалися, а гриби, якщо і трапляються, то тільки найвитриваліші. Берези і осики красуються в нових нарядах: берізки – в золотих, а осики – у червоних. Для дерев настає особлива пора, поки вони ще хороші, намагаються залучити всіх яскравою палітрою осінніх фарб.
У лісі, звичайно, красиво, але чогось не вистачає. Бракує виспівують від сходу до заходу сонця птахів. Вони полетіли в теплі краї.
Сонце не дарує своє спекотне серце, воно лише все висвітлює навколо. Вітер дме без перерви, він скучив по осінньому привілля.
– Мадам Осінь! Ми раді твоєму приходу. Ради того, що ти з’явилася вчасно. Ти прибрала з полів запашні, золотисті хліба, погосподарювала на луках, і спорудила копиці сіна. Ти підняла зграї птахів високо в небо, і вони, згрупувавшись в гострі косяки, вирушили в теплі краї. Їм поки нічого робити на батьківщині. Скоро снігу заметуть все.
