Як не дивно, але в Одесі я був вперше. Хотілося за тих декілька днів не тільки подивитися місто і побувати у визначних місцях, а й відчути його ритм. Отож, вирішено, їду… Заходжу на сайт залізниці, бачу єдиний наявний плацкарт і швиденько його купляю. Коли повернусь точно не знаю, тому і зворотні квитки не беру. Як завжди, перед поїздкою я ознайомлююсь із статтями про місто. Читаю про визначні місця, куди можна і варто сходити. Та не зважаючи на прочитане, першим пунктом в списку були одеські катакомби, про них я знаю давно, бачив фото звідти, ну і певна річ хотілося там побувати. Та варто розпочати розповідь із самого початку.
А починалося все з пошуку «вписки», треба ж десь залишити речі, спати, їсти і таке інше. За порадою одного із одеських знайомих, ми зупинилися на території учбово-тренувальної бази «Скалодром» Альпіністського клубу «Одеса». Насправді чудове місце практично на березі Чорного моря. Тут є вся необхідна для проживання інфраструктура (туалет, душ, кухня), пляж, скелелазний стенд. Територія охороняється. Оплата за місце під намет сплачується за добу з чоловіка. Також ніби можна поселитися в номері гостьового будиночку. Ціни адекватні, загалом, рекомендую.
З місцем ночівлі визначилися, далі по плану море, а потім в місто.
Объяснение:
Я розмовляю українською мовою. Вона ж об’єднує нас, українців. Адже кожна мова ідентифікує свій народ серед родини народів планети. Також українська мова - мова моїх предків, вона рідна для мене. Вона звучить у рідній оселі, так мене навчили батьки. Я спілкуюся нею з людьми, що мене оточують. Вона милозвучна і образна. Також мені дуже подобається українська пісня. Не хочу засмічувати мову поганими словами.
Без мови нема народу, а я не мислю себе без України. Ось тому я розмовляю українською мовою.
