-Привіт Микола!
-Привіт Петро, давно вже не бачилсиь, як справи?
-Дуже гарно - закінчився шкільний рік і я можу гуляти скільки завгодно!А в тебе як?
-Не так добре - потрібно ще деякі предмети здавати.
-Ех ти, пішли краще зараз грати у футбол!
-Авжеж, потім буду готуватися, пішли!
-Діду, вам до перетнути дорогу?
-Якщо тобі не важко, синку.
-Давайте я вам іще сумки до перенести
Через декілька хвилин, біля дома діда :
-Дякую синку, навряд чи би я сам впорався
-Мені не важко було
-Ось що синку, за твоб до я тобі відкрию одну таєемницю...Якщо ти будеш до людям, ти із часом станеш чарівником...
Через деякий час цей ж хлопець був біля місця, де був дом діда, він віришив туди піти... Але він не зміг знайти навіть названня тієї вуліці, не те щоб номера будівлі, де жив дід...
Я народилася та живу в Україні, це моя Батьківщина, мій улюблений куточок Землі. Я дуже люблю мальовничу українську природу. Безкрає синє небо, яскраве сонечко, густі трави та квіти, міцні стрункі дерева. В усі пори року вони для мене найпрекрасніші в світі. Хоч, я впевнена, на Землі є багато красивих місць, не схожих на мою країну, і для тих, хто там народився, вони – найгарніші. І я б також хотіла подорожувати та побачити всі дива світу на власні очі.
Тут, в моєму рідному краю, живуть мої найближчі люди – батьки та друзі, знайомі та сусіди. Завдяки ним я відчуваю себе частиною життя, почуваю себе як удома – потрібною та коханою. Люди, що живуть поруч зі мною, розділяють ті ж радощі, турботи та сподівання, незважаючи на те, хто вони за національністю та якою мовою розмовляють. Бо рідний край – це не місце на карті, не держава навіть, це кохання в серці.
Мій рідний край – це мова, пісні, книжки. Це знайомі з дитинства казкові герої. Це найперші спогади про власне життя. На мою думку, втратити все це – величезне горе. Згадуючи про людей, яким доводилося залишати Батьківщину та жити на чужині, я можу уявити, як важко їм було. А ще гірше – бачити свій рідний край у занепаді, зруйнованим війною…
Усі ми на Землі – добрі сусіди, кожен з нас іде непростим шляхом власного життя. Ми маємо поважати одне одного. Я хочу, щоб ми жили мирно, щоб назавжди зберегти недоторканими дорогі для нас рідні місця, що для кожного з нас свої власні.
Невже можна все це покинути і поїхати на чужину, де нема таких чудових краєвидів, розумних, доброзичливих та веселих людей, мелодійної та цікавої мови!
