Україно, Україно! Серце моє,ненько! Як згадаю твою долю,заплаче серденько! Заросли шляхи тернами на тую країну, мабуть, я її навіки, навіки покинув. Мабуть,мені не вернутись ніколи додому. Любітеся, брати мої, Украйну любіте. Може мені на чужині лежать легше буде, як іноді в Україні згадувати будуть! О, милий Боже України, не дай пропасти на чужині, в неволі вольним козакам! Уже, либонь, після Покрови вертався з Дону я. Я не нездужаю,нівроку, та щось такеє бачить око.В неволі тяжко, хоча й волі, сказать по правді, не було.Не проклену ж тебе, доле, а буду ховатись за валами. Та нищечком буду віршувати. І ти, моя єдиная, встаєш із-за моря, з-за туману слухняная, рожевая зоре!
