ШЕВЧЕНКОВА МОГИЛА
Був пишний липневий ранок 1880 року, 19 липня. Ми поїхали з Канева на Шевченкову могилу низом, понад Дніпром.
Дорога повилась під горами. Чудові садочки, притуленні на горах або сховані в задинах, були наскрізь пронизані сонцем. Через яблуні та вишні блищала яснозелена трава, як килим, розстелений на крутих горах. Дніпро синів недалечко за низиною, вкритою то сірим піском, то густими кутами осокора. Між двома лапичастими горами було видно провалля, промите дощовою водою. Минули ми ту дику, але поетичну картину. Знов виступили рядами широкі боки гір, вкриті місцями рідкими старими дубами. Дніпро розкішно ллється більше верстви завширшки попід самими горами. Тут, за три верстви до Канева, стоїть над Дніпром Шевченкова гора.
Собор стояв посеред снігів у холодній білій самотині. Возносився рожево під саме небо, і низькі хмари черкали об найвищу баню, заплутувалися безпорадно поміж бань нижчих, умить зупинялись у своєму бігові, і тоді видавалося, ніби починає летіти понад землею сам собор, і суцільна його дивна рожевість заступалася жовтістю від кованого золота, яким покрито було бані, й увесь собор зненацька засвічувався, мов щільник, повний меду, і в найпохмуріших душах ставало ясніше від того видовища (З роману П. Загребельного «Диво»).
Текст 2
Біля св. Софії. Як тут тихо, як одразу входиш у світ високого,— сама молиться душа… Могутні тучі каштанів безшелесно стоять на варті золотих верхів… Боже, яке щастя, що цей шедевр у нас є, що він нас єднає!
Софія — душа Києва, душа України. Ніде так, як тут, не почуваєш силу творчого генія, могутній поетичний дух нашого народу. Витвір справді бого-натхненний, як казали колись… І може, вища сила відвела в останню мить чорну руку руйнівника (Зі щоденника О. Гончара).
Текст 3
Мовчить собор. Не видно облупленості, іржі на банях, ніч скрадає на ньому всі травми часу… він стоїть, думає свою одвічну думу. Про що вона? Усе тут проходило перед ним, як перед свідком і перед суддею. Ще, здається, недавно рипіли гарби повз нього зі снопами, клекотіла революція на цьому майдані соборному, дзвони калатали на сполох, кликали на сходки, на пожежі, то радісно, то тривожно будили передмістя… Поглядом болю і туги дивилися на нього розширені очі дівчат-полонянок, коли їх тисячами гнали мимо собору в Німеччину. Ридання чув, і крики надії, і залізні туркоти війни, і її, ще страшнішу тишу… (З роману О. Гончара «Собор»).
Які художні засоби використано в текстах? Чи передають вони авторські враження й емоції?
Які образні вислови добирають письменники до собору?
