Гумор – доброзичливий сміх, спрямований на розкриття певних вад людського характеру або недоладностей у життя людей*.
Наприклад, у п’єсі І. Карпенка-Карого “Мартин Боруля” гумором сповнені діалоги дійових осіб, зокрема, намагання Мартина прищепити членам своєї родини дворянські риси:
Мартин. Ну, годі! Сідай, душко! Омелько привезе самуварь, чаю, сахарю і… кофію. Чай я пив і знаю, як його настановлять, то сам тобі розкажу; а кофію не знаю, як роблять… Піди ти зараз до Сидоровички — вона зна — і повчися у неї. І розпитай гарненько, як його роблять і коли його подають: чи до борщу, чи на ніч?
Сатира – різке осміювання, критика всього негативного. Об’єкт висміювання часто малюється у перебільшено смішному вигляді*.
У поемі “Сон” саркастично-карикатурно подано образ цариці:
Цариця-небога,
Мов опеньок засушений,
Тонка, довгонога,
Та ще, на лихо, сердешне
Хита головою.
Так оце-то та богиня!
Лишенько з тобою.
А я, дурний, не бачивши
Тебе, цяце, й разу,
Та й повірив тупорилим
Твоїм віршемазам.
Буг - Бузький
Архіпелаг- архіпелазький
Козак-козацький
Бунтівник-бунтівницький
Безвірник-безвірницький
Великі Луки-великолуцький
Львів-львівський
Багдад-багдадський
Бангладеш-бангладеський
Будапешт-будапештський
Вільнюс-вільнюський
Крим-кримський
Ужгород-ужгородський
Запоріжжя-запорізький
Брест-брестський
Льєж-льєзький
Студент-студентський
Водолага-водолажський
Данциг-данцизький
Чех-чеський
Варяги-варязький
Овруч-овручський
Рига-ризький
Париж-паризький
Чикаго-чиказький
Брандербург-брандербурзький
Варяг-варязький
Викладач-викладацький
Товариш-товариський
Бахмач-бахмацький
Гадяч-гадяцький
Видубичі-видубицький
Сиваш-сиваський
Одеса-одеський
ПРАВИЛА:
1) З великої букви пишуть присвійні прикметники, якщо вони виражають індивідуальну належність людині: Вірин, Галин, Олексіїв, Петренків.
Присвійні прикметники, що входять до складу назв, які мають значення «пам’яті», «імені», також пишуть із великої букви: Шевченківська конференція, Макаренківські читання.
Присвійні прикметники пишуть з малої букви, якщо мають у своєму складі суфікс -ськ-чи входять до складу фразеологічних одиниць: франківські рукописи, горьківський стиль, гордіїв вузол, піфагорова теорема, сізіфова праця.
2) При творенні прикметників за до суфікса -ськ(ий) від географічних назв і назв народів, основа яких закінчується на приголосний, відбуваються такі фонетичні зміни:
а) г, ж, з (дз) + -ськ(ий) → -зьк(ий) [-дзьк(ий)]: Буг — бузький
б) к, ц, ч + -ськ(ий) → -цьк(ий): Баскунчак — баскунчацький
в) с, х, ш + -ськ(ий) → -ськ(ий): Арзамас — арзамаський
Примітка. Деякі слова, узвичаєні без зміни приголосних основ, передаються з ними і на письмі: баски — баскський, казах — казахський, Перемишль — перемишльський та ін.
Лейпцизька - А чому не Лейпцигська? - Бо чергування.
Пишемо й вимовляємо: Гаага - гаазький, Данциг-данцизький(а не гаагський, данцигський).
