Я вважаю,що в кожної людини має бути сенс життя. Це має бути те, заради чого ми живемо, дихаємо і робимо різні вчинки, як хороші, так і не завжди позитивні. У кожної людини є особиста думка про сенс життя. Кожна людина по-своєму унікальна і індивідуальна. Немає однакових людей – є хіба тільки схожі. Саме тому навіть у друзів – рідко збігаються думки про сенс в цілях і житті.
Для кожної людини сенс життя різний. Для когось сенс життя полягає в тому,щоб мати сім’ю, виховувати дітей, радіти тому, що ти маєш і цінуєш. Але у когось зовсім різні погляди на цінність: освіта, робота,гроші. А хтось взагалі не бачить сенсу в тому, що має. Іноді, сенс полягає в тому, що людина хоче бути здоровою і щасливою. Це для неї найбільша цінність. Невипадково у народі є чимало приказок і прислів’їв : « Найбільше багатство – здоров’я», « Хто про здоров’я дбає,тому і Бог допомагає». Проте інколи складається враження, що люди, тільки захворівши, розуміють,що позбавлені чогось надзвичайно важливого в житті. Особливо молодь,яка марнує своє життя , уживаючи наркотики,алкоголь і ще багато чого негативного. Я вважаю, що потрібно жити і радіти своєму життю – адже як чудово жити, не знаючи болю, не бути інвалідом, бути задоволеним і вдячним за те, що бодай живий, і маєш дах над головою, що здоровий і повноцінний. Життя – завжди буде віддзеркаленням того, як ми її сприймаємо всередині себе.
Отже, можна стверджувати,що людина має слідувати за покликом своєї мрії,гідної мети в житті і ніколи її не зрікатися. Кожна людина може стати успішною, якщо захоче і розвине в собі необхідні якост потрібно вірити у свої можливості.
розбудова україни, як демократичної правової держави, потребує ретельного аналізу законодавства як важливої умови забезпечення прав і свобод людини. особливо це стосується найбільш вразливої категорії нашого населення - дітей.
найсерйознішою проблемою у сфері захисту прав дитини в україні на сьогодні є дитяча бездоглядність та безпритульність. дана проблема в україні має місце вже досить давно. політика держави щодо соціального захисту безпритульних дітей ґрунтується на положеннях законів україни «про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» від 24.01.1995 р., «про соціальну роботу з дітьми та молоддю» від 21.06.2001 р., «про охорону дитинства» від 26.04.2001 р.
незахищеною категорією у будь-якій країні є діти,- члени сімей, що потребують від суспільства у вирішенні своїх проблем. більшість таких сімей, як правило, перебувають у складному матеріальному, психологічному, емоційному становищі. не бажаючи примиритися з реальністю, діти йдуть з рідних домівок. у значної частини з них фактично немає рідних сімей, оскільки батьки зловживають алкоголем або перебувають у місцях позбавлення волі. діти змушенні проживати у чужих людей, у сім’ях родичів, в і інших дітей, на вокзалі, залишених будівлях тощо.
