Есе на тему "людина в гармонії з природою"

Осінь була суха, небо зоряне. Ледве блищала здалека тоненькою смужкою річка, темнів гай. Сонце тільки зійшло. Садок був уже пожовклий. Нога м’яко ступала по опалому листю, шелестячи сухим шелестом. Повітря було напоєне пахощами від того листя. І ці пахощі, і трохи холодне повітря, і червоне ще сонце бадьорили.У невеличкому круглому гайку було так само, як і в садку: жовто і напівмертво. Видно було, що за кілька часу й цього не буде, сніг укриє все, і все буде мертве. Та дарма! Зараз звідусіль віяло свіжістю, бадьорістю, силою. Це мертве віщувало незабаром живе.Те живе, що має прийти, що неодмінно мусить прийти, чулося в усьому: і в цьому свіжому повітрі, і в тому вічноосяйному сонці, і навіть у цьому жовтому листі, що, зогнивши, мусило дати початок новому буйному життю. Ні-ні, це була не смерть, а відпочинок — відпочинок здоровий, свіжий

Чи потрібно допомагати людям похилого віку, які не є твоїми родичами?

На мою думку, треба допомагати людям похилого віку, які не є родичами.

По-перше, до немічній людині перейти вулицю, поступитись місцем в транспорті, піднести сумку, показати дорогу – такі прості поступки вчать бути співчутливими, небайдужими. По-друге, добрі справи роблять нас кращими, прикрашають кожного з нас. Осудливі погляди чи вказівки не будуть нас стосуватися. По-третє, бабуся також радить відноситися до старих людей так, як би хотіла, щоб колись віднеслись до мене.

Співчувати та допомагати треба людям похилого віку. Вони не обов’язково мають бути родичами.