Дружба — це велика цінність
Виключити з життя дружбу все одно, що позбавити світ сонячного світла.
Цицерон
Однією з основних духовних потреб людини є спілкування. Спілкування з тим, кому можна довіряти, хто завжди зрозуміє та підтримає, на кого можна покластися у будь-якій життєвій ситуації. Саме таким і повинен бути справжній друг — щирим, відданим, порядним. У великому світі людині важко знайти собі такого друга, але ще важче — не втратити його через якусь дрібницю, не "розміняти" стосунки з ним. Справжнім є саме той друг, із яким разом пройшли і радощі, і печалі, і який і в радощах, і в печалях залишився поруч.
Хоча кожен із нас у якомусь сенсі є егоїстом, справжня дружба — це такі стосунки, які вимагають відданості, а іноді, навіть, і самопожертви.
Хто просить, а давати забуває, матиме тільки те, що має. (Колумбійське прислів'я)
У дружбі інтереси товариша повинні важити не менше, ніж власні, бо саме принципи рівності та взаємоповаги, ставлячи людей на найвищий щабель, допомагають зберегти у серці почуття безкорисливої любові до друга.
Ми просимо друга прийти до нас, пропонуємо свої послуги, обіцяємо розділити з ним стіл, дім, майно; справа за малим — за виконанням обіцяного. (Жан де Лабрюйер)
Не можна плутати щиру дружбу із приятельськими стосунками, тому що приятелів у людини може бути безліч, але справжній друг — завжди один. У приятелів можуть бути схожі інтереси, спільне місце роботи або навчання, але між ними немає справжнього духовного єднання, яке робить людей одним цілим (наскільки це можливо). Дружба — це тонка та тендітна річ, і, знайшовши у багнюці цей "діамант дорогий", потрібно докласти максимум зусиль для того, щоб він не втратив свого блиску. Так, близькі стосунки вимагають відмови від брехні, фальші, недовіри.
Не довіряти другові більш ганебно, ніж бути ним обдуреним. (Ф. де Ларошфуко)
Для кожної людини одним із найтяжчих випробувань є самотність. Недаремно ж людей, засуджених до страти, здавна карали ув'язненням у одиночній камері. Людина — це суспільна істота, і вона потребує товариства. У літературі існує багато прикладів того, як важко людина переживає самотність. Наприклад, граф Монте-Крісто з одноіменного роману О. Дюма або Робінзон Крузо Д. Дефо. Обидва героя були приреченими на невизначений термін бути наодинці із самим собою, і за справжній подарунок небес вважали своїх вірних друзів, яких зрештою зустріли — абата Фаріа та П'ятницю.
Але чи не буде лише спробою втечі від самотності намагання у першій-ліпшій людині знайти друга? Адже потрібно пам'ятати, що справжня дружба випробовується роками спілкування та складними ситуаціями, з яких обидва виходять із гідністю. Тож не варто звірятися людині, яку знаєш не досить довго та стосунки з якою базуються тільки на припущенні, що вона є гідною.
Отже, потрібно з обачністю ставитися до потенційних друзів, але, знайшовши близьку людину, варто докласти зусиль для того, щоб не втратити її. І для цього існує тільки один шлях: щоб мати вірного друга, треба самому бути вірним другом
складносурядні речення зі сполучниками:
єднальними (означають явища, що відбуваються одночасно чи послідовно): і, й, та (в значенні і), ні-ні, ані-ані.
протиставними (означають явища, які чергуються, чи одне виключає інше): а, але, та (в значенні але), проте, зате, однак.
розділовими (означають одне явище, яке протиставляється іншому): або, чи, хоч, то то, чи чи, хоч хоч, або або.
прості речення, що входять до складу складносурядного, відокремлюються одне від одного комами. кома перед сполучниками і або та (в значенні і) не ставиться лише тоді, коли в складносурядному реченні є спільний другорядний член, що відноситься до обох простих речень: за селом знов шелестіли хліба й пахло полином (а. головко). вдалині поле ніби вогнем горить та річка виблискує на сонці.
якщо в простих реченнях, з'єднаних сполучником і, говориться про швидку зміну подій або явищ, то між такими простими реченнями ставиться тире: розчинив вікно — і весняна злива розірвала тишу.
складнопідрядним називається речення, у якому одне просте речення залежить від іншого і пояснює його.
складнопідрядне речення складається з головного і підрядного.
головним називається незалежне, пояснюване речення, а підрядним — залежне, пояснююче. підрядне речення відповідає на питання.
святковим здається вечір, коли тобі добре попрацювалося вдень (о. гончар). головне речення — святковим здається вечір, підрядне — коли тобі добре попрацювалося вдень. підрядне речення пояснює головне і відповідає на питання за якої умови?
види підрядних речень
підрядне речення поєднується з головним такими способами:
1. сполучниками підрядності: що, щоб, як, якби, бо, немов, наче, через те що та ін.
як добре знати, що тебе веде твій власний (л. первомайський). якщо ти за своє життя не посадив жодного дерева — плати за чисте повітря (о. довженко). сходив повний місяць, наче виринав з чорної хвилі (і. нечуй-левицький). сполучники підрядності тільки з'єднують підрядні речення з головними, але членами речення не виступають.
2. сполучними словами, якими є відносні займенники хто, що, який, чий, котрий у всіх відмінках та прислівниками де, коли, куди, звідки, як та ін.
там, де сонце торкнулось вершечків дерев, спалахнуло листя золото-зеленим вогнем (м. коцюбинський). як парость виноградної лози, плекайте мову (м. рильський).
сполучні слова поєднують підрядні речення з головними й одночасно є членами підрядного речення (у першому прикладі слово де — обставина місця; у другому як — обставина способу дії).
головні речення, до яких належать підрядні, можуть мати вказівні слова:
тільки той ненависті не знає, хто цілий вік нікого не любив (леся українка). тим, хто служить правді й миру, простягай, народе, руку щиру (м. рильський).
підрядне речення може стояти перед головним реченням, у середині головного й після нього.
підрядне речення відокремлюється від головного комою; якщо ж підрядне стоїть у середині головного речення, то виділяється комами з обох боків:
щоб не пломеніти горобині самотньо, посадив я поблизу неї нашу українську калину (і. цюпа). у села, де немає молоді, немає майбутнього (м. іщенко). поле вступило у тінь, бо наплинули з обрію хмари (п. тичина).
