Твір у публіцистичному стилі на суспільну тему що ми знаємо про права дитини. на українській мові. на півтори сторінки.

Уникайте порожньої риторики. Мова повинна бути змістовною, насиченою об'єктивної та систематизованою інформацією, а простіше кажучи - розумною. Плавна, гладка, солодкоголоса мова самозакохано дурня дратує слух і ображає розум 1) доступність викладу (добре виступає не той, хто говорить, а той, кого легко слухати).
2) гранична стислість і ясність (не говорите "з бухти-барахти", манері "навколо так близько" і не "бурчите собі під ніс"). Потрібно виступати так, щоб слів було відносно небагато, а думок, почуттів, емоцій - багато.
3) єдність форми (стилю і змісту);
4) про емоційність і виразність. Дайте волю своїм емоціям, ефективно варіюйте силою голосу і тону - вона має те підвищуватися, те знижуватися, як поверхня моря.

       Я вважаю, що на сучасному етапі питання культури мовлення особливо гостро постає перед молоддю. Рівень мовної культури сприяє вихованню всебічно розвиненої особистості, громадянина незалежної України.      Ми захоплюємось історією своєї держави, її символами життя українського народу, його культурою. Через твори художньої літератури ми вивчаємо менталітет українців, характерними рисами яких є честь, справедливість, патріотизм, совісність, шанобливість, повага до праці й людей праці, до матері, жінки-берегині, а також милосердя, доброта, співчуття до людського горя, бережливе ставлення до природи, землі-годувальниці, господарність, скромність, безкорисливість, мир і злагода між людьми.      Високий рівень мовної культури українців здавна захоплював навіть прискіпливих іноземців. У прислів'ях, піснях, обрядовій поезії наші предки виявляли святе, шанобливе ставлення до всього, що складало життєвий устрій, до співвітчизників і добропорядних сусідів України.      Мене захоплюють багатство та різноманітність українських форм звертання до співрозмовників: членів родини, старших за віком людей. Культура мовлення зобов'язує нашого сучасника бути уважним до вибору форми такого висловлювання, щоб виявити до когось і викликати до себе чиюсь довіру, щоб не образити, не принизити як чиюсь, так і свою гідність.