Я дуже добре пам'ятаю власні сни. Часто вони бувають настільки яскравими й емоційними, що я кілька годин ходжу під враженням. Бабуся каже, що сни є відображенням внутрішнього світу людини. Утім, ніхто не знає і ніколи не дізнається, звідки і як приходять до нас сни.
Я знаю, що існує легенда про Піщаного Чоловічка, здається, вона поширена у країнах Північної Америки. Піщаний Чоловічок дарує людям сни — це такий дух, що приходить вночі до сплячого і сипле на нього чарівний пісок, з якого і народжується сон... У нас подібної легенди немає, але хіба від того сни стають менш чарівними й захоплюючими?
Одного разу уві сні я прокинувся посеред власної кімнати. Тобто це мені наснилося, що я прокидаюся... Усе було, як звичайно, тільки посеред стіни видно було дивні двері, яких насправді немає. Двері були немов із фільму — важкі, дерев'яні, з кованими оздобами та великими ручками. Звісно, вони одразу привернули мою увагу. Я щосили штовхнув їх — і побачив величезне поле. Зелені трави, неймовірний запах літнього ранку, сонце, багато-багато сонця — світло не тільки затопило весь навколишній пейзаж, а й проникло всередину мене. Одне слово, це було відчуття справжнього щастя. Поле і безкрає синє небо — оце й усе, що я бачив навколо. Раптом я побачив посеред неба величезного білого птаха, крила його були значно більші, ніж у звичайних птахів, а пір'я, довге, мов у павлінів, розвівалося на вітрі. Птах був такого сліпучого білого кольору, що боляче було дивитися! Але мені так хотілося роздивитися його зблизька... Тоді я подумав уголос: «От якби його побачити зблизька!» І не встиг я так подумати, як злетів. У повітрі я швидко наздогнав дивну істоту. Ми летіли поруч, і птах, здається, був радий мені... Я заговорив до нього, а він відповів людським голосом: «Щоб говорити зі мною, ти маєш дати мені ім'я!» Я замислився і замовк. Почуття польоту тривало ще деякий час, а потім я раптом прокинувся.
Я розповів свій сон бабусі, вона сказала, що це дуже гарний сон. Я не знаю, з чим це пов'язано, але мені дуже-дуже щастило після цього сну. Проте мені не давало спокою сказане птахом. Яке ж у нього ім'я? Увечері я намалював птаха — такого, яким бачив уві сні. Я довго дивився на свій малюнок, а потім впевнено підписав унизу — Мрія. Птаха звуть Мрією! Щоб звертатися до мрії, бути ближчим до неї, треба дати їй ім'я — тобто уявити її, сформулювати для себе, обдумати. Усе зійшлося.
На жаль, мені більше не снився Птах-Мрія, але я сподіваюся побачитися з ним у реальному житті, тобто втілити свої мрії... Чарівне царство сновидінь ховає стільки загадок, стільки пригод та цікавих місць. Сни все ще лишаються найбільшою загадкою для мене, але й приносять неабияку насолоду. Колись, можливо, я навчуся розуміти та пояснювати сни, як це робить моя бабуся, поки що ж я просто насолоджуюся своїми мандрами цим чарівним царством
