5. уподібнення приголосних відбувається при вимові кожного слова
а зсипати, дужка, розпач, жінці;
б освітній, зарядка, молотьба, розжувати;
в якби, зшити, навесні, ягідки;
гзжовкнути, ніжність, квітчання, усмішці;
длегкий, екзамен, ліжко, безсердечний.
a dr
or or
to a поо
ал
.​

Зачин: 
За давніх-давен, як свинки співали пісень, а мавпи тютюн жували, а кури його клювали, а качки: «Кряк-кряк» примовляли,— якось усі птахи попросили сороку:
— Навчи нас, як вити гніздо.
Бо всім відомо, що сорока — майстер вити гнізда. Зібрала вона всіх птахів і почала вчити. Спершу принесла грязюки і зліпила кругленький млинець.

Основна частина:
—    Я вже знаю, як його робити,— сказала сова і полетіла геть. Ось чому сови не навчилися робити кращих гнізд.
Після цього сорока взяла кілька хворостинок і сплела з них кругленький обідок.
—    І я так зумію,— сказав горобець і полетів собі. Відтоді горобці в'ють свої гнізда з хворостинок, хоч і роблять це абияк.
Потім сорока назбирала пуху та пір'я і вистелила гніздо.
—    Оце мені подобається! — вигукнув шпак і полетів геть. Ось чому в шпаків так м'якенько вистелені гнізда.
Тим часом сорока робила своє. А нетерплячі птахи один за одним відлітали геть.
Зрештою залишилася біля сороки сама тільки горлиця. А їй не вистачало ні глузду, ні тями чогось навчитися. Сидить і туркоче-торочить щось своє:
—    Тягни три трісочки, тягни три-и. Сорока саме клала прутик. Почула, що туркоче горлиця, і каже:
—    Не трісочки, а прутики, і не три, а й одного досить.
Горлиця ж торочить своє. Нарешті озирнулася сорока і побачила, що біля неї немає нікого, крім  недотепи  горлиці. 

Читаючи вiрш "Заповiт", який був написаний великим Кобзарем, починаєш розумiти, як поет ставився до своєï батькiвщини, як переживав за ïï сучасне i сподiвався на краще майбутнє. Саме такий твiр мiг з'явитися тодi, коли поет вiдчував себе смертельно хворим. Кожна людина, яка проходить шлях через очищення хворобою або навiть смертю, ставить перед собою питання: що залишиться пiсля мене? Як будуть згадувати нащадки моє надбання, чи знадобляться моï думки, мрiï поколiнню прийдешньому? В багатьох своïх творах поет закликав землякiв боротися за волю, рiдну Украïну, але саме в цьому вiршi слова автора звучать полум'яним гаслом: "Поховайте та вставайте..." Нове життя уособлюється з новою вiльною сiм'єю, з братерськими почуттями i свiтлим майбутнiм украïнського народу. Але спочатку потрiбно всiм встати на боротьбу за вiльне життя плiч-о-плiч: "Кайдани порвiте i вражою злою кров'ю волю окропiте".

А далi iнтонацiя поета змiнюється i стає печальною, тому що вiн прохає згадувати його в цiй вiльнiй сiм'ï "незлим тихим словом".

Поет з любов'ю описує навiть те мiсце, де хотiв би бути похованим. Рiдний Днiпро був згаданий невипадково, бо скiльки дум прийшло до Шевченка, коли поряд "Реве та стогне Днiпр широкий...". Сумно i страшно автору за рiдну Украïну, де злиднi i бiднiсть спiвiснують з яскравою красою батькiвщини.

Але поет змiг перемогти свою хворобу i продовжити творити далi. Твiр назавжди залишився в серцi украïнського народу, а до того ж став народною пiснею. Мине ще багато рокiв до того часу, коли здiйсняться мрiï автора щодо вiльноï неньки Украïни. Багато письменникiв i поетiв будуть очiкувати на цю годину. Скiльки творчоï iнтелiгенцiï буде зiслано та розстрiляно тiльки за те, що писали i проголошували думки про незалежну Украïну! Але цей час настав. Зараз Украïна - вiльна й незалежна, здiйснилися мрiï Т. Шевченка. А народ вшановує пам'ять Кобзаря, згадує його добрим словом, навчає сучасне поколiння любити й оберiгати все те, що не змiг побачити оновленим наш прославлений поет. Будемо вiрнi пам'ятi поета, згадуймо про тi часи, коли вiн мрiяв i заповiдав нам бути однiєю вiльною великою родиною.

Объяснение: