Справа правопису — одна з дуже тяжких наших болячок. Здається, нема в цілому культурному світі народа, в якого справа з правописом була так погано влаштована, як у нас, в якого б істнувало зразу кілька правописів, і ні одного з них не додержувалось як слід у письменстві. Досить сказати, що в Галичині питання про правопис стояло, а почасти й досі стоїть, як справа політична; цілі партії воювали за правопис і ставили його гаслом своєї політики. У нас, на Вкраїні російській, до того ще не доходило, але, з другого боку — в цій справі у нас ще більше плутанини; кожний пише, як хоче; не проходить кількох років, щоб хтось не вигадав якихсь одмін у правопису. Один час уряд положив кінець тій плутанині, заборонивши вживати якогось иншого правопису, крім російського — „ярижного“. Волею-неволею довелось писати так, як наказували „зверху“, але тепер, коли стало вільно вживати якого згодно правопису в українському письменстві, знов виникло це питання на світ божий. Ще в кінці 50 років Куліш ясно і просто поставив справу, завівши у своїх виданнях т. зв. „кулішівку“, і наше письментсво її прийняло, згодом тільки додавши ще для більшої зручности маленькі одміни. Були проби (напр. Драгоманова) вживати иншого правопису, але тим пробам не пощастило. „Кулішівку“ прийняли і в Галичині, тільки небіжчик Желехівський, автор великого „українсько-німецького словаря“ зробів у ній деякі зміни, завівши чисту „фонетику“. З 1892 року цей правопис прийнято по всіх галицьких школах: вищих, низчих і середніх, у виданнях Наукового Тов. ім. Шевченка, а далі — „Просвіти“ та по всіх часописах. Коли повстала на Вкраїні російській наша преса, то прийнято було цю фонетику з малими одмінами. Таким правописом друкується „Рада“, „Рідний Край“. Але в кожній газеті, в кожному журналі були все ж таки невеликі ріжниці. А от в „Україні“, що почала виходити в 1907 році, знов бачимо де-яку ріжницю з тим правописом, яким, наприклад, друкується наша „Рада“.
Одного сонячного ранку, коли ще учні не прийшли дошколи, вискочили з кноги два слова: іменник та прикметник. Але один учень це побачив! Видно самий перший у клас зайшов! Почув їхню розмову, от і прикметник каже:
- Привіт, Прикметнику!
- Привіт і тобі ,Іменнику!
- Що ж ти так рано вискочив із книги? Ще урок і не почався!
- Еее.. Забув я все , та вирішив у когось запитатися про себе!
- Я про тебе знаю! Ти Прикметник, самостійна частина мови. Відповідаєш на питання: який? яка? яке? які? чий? чия? чиє? чиї? Ось наприклад: сміливий, щаслива, зелене, Васине, батькова, братове. Ти ще поділяєшся на розряди якісні, відносні та присвійні.
А тепер, розкажи про мене, а то так старанно про тебе розповідав, що й про себе забувся!
- Ти іменник. самостійна частина мови. відповідаєш на питання що?хто? Ось наприклад: стіл, зима, весна , дощ...
-Дякую тобі, я тепер підготувався до уроку.
-Взаємно!
Ось таку розмову підслухав школяр, віднині вчиться на одні 12 ! Бо його навчили забудькуваті 2 самостійні частини мови: іменниу та прикметник!
