Світоглядні уявлення
Кожна людина визначає своє ставлення до себе, до інших людей, до світу, формується світогляд людини, який охоплює знання, переконання, прагнення, сподівання.
Втілюючи загальне бачення і розуміння місця людини в світі, світогляд впливає на її життєві позиції та вчинки. Поряд із індивідуальним світоглядом людини існує світогляд великих чи малих груп людей (націй, соціальних верств, етнографічних груп, родини тощо), який у процесі історичного розвитку зазнає певних, нерідко значних, змін.
У життєво-практичному світогляді важливе місце посідають уявлення та вірування. Уявлення – це образ якогось предмета чи явища, який міг сприйматися раніше і відтворився в пам"яті або створений уявою. Воно стосується не тільки минулого й теперішнього, а й майбутнього. У народному світогляді переважають уявлення як плід власне уяви, що стовується таких ситуацій, яких людина повністю не реалізувала в дійсності. Отже, йдеться про перетворювальне, а також спотворене відображення реальних предметів і явищ.
Релігійні уявлення людей називаються віруваннями. Вони сприймаються без перевірки, на віру. Віра становить основу релігійного світогляду. Релігійні люди переконані в існуванні надприродних сил та в їх визначальній ролі у світі.
Світогляд українського народу завжди мав яскраво виражене релігійне спрямування. Вірування необхідно відрізняти від повір"їв – своєрідних народних уявлень про залежність людини та її долі від явищ навколишнього світу. Народні повір"я широко відображені в усній народній творчості, зокрема в переказах, легендах тощо.
Світогляд українського народу має властивість переносити на світобудову якості людини. Ще у 30-х роках ХХ ст. Ганс Цбінден записав переказ про Землю, який побутував на Гуцульщині. За переказом, наша планета нагадує велетеньський людський організм, різні частини якого асоціюються з певним містом або регіоном: голова з цесарським містом – Віднем, пуповина – з папським містом Римом, груди й робочі руки – з багатими рівнинами Покуття, Поділля та Наддніпровської України, а черево – "шляхетчиною", тобто Польщею.
Борис Тен — украинский советский поэт, переводчик, религиозный деятель, православный священник. Член Сюза писателей Украинской ССР. Лауреат премии имени Максима Рыльского за достижения в области художественного перевода, заслуженный деятель польской культуры.
Поет і перекладач, колишній священник Української автокефальної православної церкви, член Спілки письменників України Микола Васильович Хомичевський, більше відомий під псевдонімом Борис Тен (Борисфен – антична назва головної ріки України – Дніпра) народився 9 грудня 1897 року в старовинному українському селі Дермані на Рівненщині. Село було одним із осередків української культури. Тут був монастир, на початку XVІІ ст. заснована друкарня, пізніше діяла вчительська семінарія.
М. В. Хомичевський – інтелігент у третьому поколінні. Його бабуся Ольга Іваницька була вчителькою Дерманської сільської народної школи. У цій же школі, теж учителькою, працювала й мати – Bіpa Дормидонтівна (померла в 1929 році). По батьківській лінії він – із родини священика, але батько Василь Іванович працював і на ниві народної освіти.
Після початкової школи навчався в Клеванському духовному училищі та Волинській духовній семінарії.
В 1914 році сім’я Хомичевських переїхала до Житомира. Тут він здобув педагогічну освіту, навчаючись на гуманітарному факультеті нинішнього Житомирського державного університету імені Івана Франка, який було відкрито 16 жовтня 1919 року під назвою Волинський інститут народної освіти. Здібного юнака зарахували до інституту відразу на другий курс. Закінчив інститут в 1922 році, то був перший випуск навчального закладу.
