Твір із суспільно політичной лексикой

Що представляє наше життя в сучасному постіндустріальному технократичному суспільстві?   яким бачать його   люди, які живуть із нами по сусідству, яких ми бачимо на вулицях і в громадському транспорті, в офісах і магазинах? деякі цілком задоволені життям, але деякі вважають, що, наприклад, технології занадто сильно впливають на наше існування, і цей вплив тільки збільшує спробувати в цьому розібратися. чи не так це насправді? насамперед, переваги технологічного прогресу незаперечні. наприклад, практично в кожній родині є хоча б один автомобіль. безсумнівно, це дуже зручно. у нас з'явилася відмінна можливість добратися практично куди завгодно за відносно короткий проміжок часу. або мобільні телефони. з їхньою появою люди перестають хвилюватися за своїх дітей або людей похилого віку, можна також в одну мить зв'язатися з людиною, що знаходиться в будь-якій точці світу. а вже про користь персональних комп'ютерів розповідати безглуздо. з розвитком інтернету й інформаційних технологій людина стає практично всемогутньою, маючи щохвилинний доступ до всієї інформації, що зберігається в ій мережі.з іншого боку, чим більше технологій і пристроїв входить у наше життя, тим менш вільною стає людина, тим більше вона починає залежати від маленьких і великих коробочок, що мигають електронними отворами. можна простий приклад. так, поява сигналізації забезпечить безпеку вашого автомобіля, але якби не було авто, нема чого було б втрачати. або, наприклад, така послуга, як пошук пристроїв, що підслухують, дозволить вам захистити будь-яку інформацію, зберігши її конфіденційність. але якби не було мобільних телефонів, відеокамер і самих жучків, не було б і проблеми. таким чином, виходить якесь замкнуте коло, виходу з якого, у принципі, немає. навіть усвідомлюючи свою залежність від технологій і пристроїв, людина вже не зможе й не захоче відмовитися від них. у кожному разі, можна контролювати їхній вплив і залишатися людиною у світі машин. вирішувати як діяти кожний буде сам.

  Вона стоїть і дивиться на мене. її погляд м'який, теплий, ніби підсвічений якимось яскравим світлом. Від неї йде доброта і ще... ще якась безпомічність. 
     Мама... матіночка... матуся... Безліч дорогих серцю слів можна сказати про маму. Вона єдина, хто пробачить усе, хто пригорне до себе та захистить у будь-якій ситуації. Ось зараз я стою, дивлюсь на неї і привітно посміхаюсь. На душі така приємна ніжність. 
     Матусині губи поступово розпливаються в таку знайому усмішку. От зараз матуся посміхнеться, і в кутиках вуст заграють сонячні зайчики. Я знаю кожну зморшку на її обличчі, кожну рисочку. Роздивляюсь уважніше маму: вона ще молода, в неї русяве довге волосся (в дитинстві я страшенно його скубла, але мама тільки сміялась), невеличкий носик з ледь помітною горбинкою (у мене теж), маленькі, рожеві, завжди усміхнені вуста і найкрасивіші очі в світі. Вони змінюють колір залежно від матусиного настрою. Іноді, коли я принесу зі школи . «10», вони зелені-зелені, коли не помию посуд, вони сірі, з гіркими нотками, які я добре відчуваю. Вони міняться, вони виграють якимось неземним світлом. 
     Моя матуся дуже весела, дотепна, жвава. Вона полюбляє одяг спортивного стилю. Джинси і светр — її найулюбленіші речі. Вся її постава видає людину енергійну. У кожному її слові і русі відчувається глибока внутрішня гармонія. Коли вона швидко йде, то її волосся, зібране в «хвостик», кумедно підстрибує. Я дивлюсь на матусю і радію, що в мене така добра, стильна, сучасна мама. Просто найкраща в світі!