Осінь. Чудова пора, яку так люблять описувати поети. Пофарбовані у яскраві кольори дерева, легкий вітерець, що гойдає гіллям, наче заколисуючи його. Але інколи вітер, ніби пустуючи, налітає на дерева, і зриває з них листя, щедро встеляючи ним землю під ногами. Жоден художник у світі не може передати всю палітру кольорів, що є у цього килима. Жоден композитор не може передати неповторний шепіт листя під нашими ногами. Небо стало похмуре. Сиві хмари інколи починають плакати дощем на холодну землю. Пташки готуються до польоту у вирій. Сонечко все рідше й рідше виходить з-за хмар.
Одного разу вирішив Павлик змайструвати буду для сірка. Взяв він кілька дошок, взяв пилку, молоток і цвяхи, та й почав майструвати. Спершу ніяк не виходило порівняти дошки за довжиною. То одна була коротша, то інша задовга. Та коли, нарешті, дошки були більш-менш вирівняні, почав Павло їх докупи цвяхами збивати. Та як не збивав, на буду воно було схоже все менше та менше. І раптом Павло як гримне собі молотком по пальцях, як скрикне, жбурне спересердя молоток у кущі. "Це, - каже, - інструменти погані, - браковані якісь" . Правду кажуть - у поганого майстра і пилка крива.
0,0(0 оценок)
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota
Оформи подписку
