Називний ві́сім мільйо́нів дев’ятсо́т со́рок п’ять ти́сяч чоти́риста вісімдеся́т сім
Родовий восьми́ (вісьмо́х) мільйо́нів дев’ятисо́т сорока́ п’яти́ (п’ятьо́х) ти́сяч чотирьохсо́т вісімдесяти́ (вісімдесятьо́х) семи́ (сімо́х)
Давальний восьми́ (вісьмо́м) мільйо́нам дев’ятиста́м сорока́ п’яти́ (п’ятьо́м) ти́сячам чотирьомста́м вісімдесяти́ (вісімдесятьо́м) семи́ (сімо́м)
Знахідний ві́сім мільйо́нів дев’ятсо́т со́рок п’ять ти́сяч чоти́риста вісімдеся́т (вісімдесятьо́х) сім (сімо́х)
Орудний вісьма́ (вісьмома́) мільйо́нами дев’ятьмаста́ми (дев’ятьомаста́ми) сорока́ п’ятьма́ (п’ятьома́) ти́сячами чотирмаста́ми вісімдесятьма́ (вісімдесятьома́) сімома́ (сьома́)
Місцевий у восьми́ (вісьмо́х) мільйо́нах дев’ятиста́х сорока́ п’яти́ (п’ятьо́х) ти́сячах чотирьохста́х вісімдесяти́ (вісімдесятьо́х) семи́ (сімо́х)
Объяснение:
Ой, яка чудова українська мова!
Де береться все це, звідкіля і як?
О. Підсуха
Рідна мова — це мова нації, мова предків, яка пов'язує людину з її народом, водна — найбільший скарб. Існує твердження, що українська мова — одна з найбагатших слов'янських мов. Вона ніби ллється струмочком і звеселяє душу. А іноземці, побувавши в Україні, відзначають її ніжність, витонченість і милозвучність. І це, мабуть, справді так, бо за мелодійністю вона посідає друге місце у світі.
Як душевно і красиво звучать українською мовою слова нашого поета Т. Г. Шевченка:
Зоре моя вечірняя, зійди над горою
Поговорим тихесенько неволі з тобою.
Якою теплотою і водночас сумам пройняті ці слова, з зорею воно так і є, бо Т. Г. Шевченко писав про це на засланні, з зорею він говорив, як з другом.
Українська мова нараховує близько 360 тисяч слів, нею розмовляють 48 мільйонів чоловік.
Мова рідна, як море, — безконечна, могутня, котить свої лексикони, яким немає кінця-краю.
В рідній українській мові таїться мудрість віків і пам'ять тисячоліть. У ній ми чуємо зойки і відчаї матерів у годину лиху, переможний гук воїнів-хлопців у побідну годину; в ній — пісня дівочого серця в коханні. У мові мого народу — його щирість, радощі й печалі, його труд і піт, кров і сміх, безсмертя його. А як тішить серце гумористичне слово мого народу. Тоді здається, що саме українське слово і є найдужчим і найбагатшим, бо словом іншої мови так не скажеш. Тому-то слово українське є і захистом, і гордістю, і розрадою в годину смутку. А яке слово українське вагоме в годину гніву, воно тоді гримить та клекоче, як блискавка. А ніжне слово „кохана”проймає серце, манить своєю лагідністю та ласкавістю, здається, що ти після такого слова сказаного власне тобі, — найкраща, найщасливіша людина на світі. Воно повертає тебе прибудь-якому настрої до життя, до діяння.
С. Плачинда писав: „Єдина печаль проймає, що не вистачить життя пере тій мовний океан. Бо ти є Вічність. Ти є Правда, Добро і Краса народу нашого”.
