Одного разу Дениско і Микола вирішили піти до лісу. Дениско вмовляв Миколу,щоб вони не пішли до лісу,бо,не дай Бог,зустрінеться ведмідь або вовк,і роздере хлопців. Та Микола не послухав. І от ідуть вони по лісовій стежці,Дениско дрижиться від страху,а Микола вільно йде. Та раптом на лісовій стежці хлопята почули страшний звук. Побачили вони ведмедя. Дениско закричав зо страху,і заліз на найближче дерево,бо знав,що ведмеді не вміють лазити по деревах. А Микола не злякався,він ліг на землю і затамував подих. Бачить Дениско із дерева,ведмідь підходить до його друга. Згодом ведмідь пішов. Дениско зліз із дерева,підійшов до Миколи,який трохи дрижався від страху. От питає Дениско в нього : Добре,що ти живий! Я так злякався,коли ведмідь підійшов до тебе. Ти мені скажи,а що він тобі на вухо шепотів? Микола відповів: Він сказав,щоб я більше ніколи не ходив з якимсь другом в ліс. Бо він кидає свого друга,коли станеться якась біда. Бо друзі пізнаються в біді.
