Творчість кожного митця невіддільна від часу, на який вона припадає. У ній так чи інакше залишить свій відбиток історія, суспільні, політичні чи громадські чинники, ну і звісно, особисті переживання. Кохання, щастя, любов чи біль, смуток, обов»язково залишиться у творчості людини.
Перечитуючи вірші видатної української поетеси Лесі Українки, невільно починаєш вникати у чарівний світ творчості, відчуваючи всі переживання і кожен дотик кохання чи розчарування у житті цієї, на вигляд слабкої, але в душі безмежно сильної жінки.
Леся Українка, а в житті Лариса Петрівна Косач, народилась на Волині, серед чудової, недоторканої природи, синіх озер і піднебесних борів. Мати – відома письменниця Олена Пчілка. У родині завжди шанувались народні звичаї, традиції, панувала творча атмосфера. Саме це і стало поштовхом для маленької Лариси, почати творити. Ще с самого дитинства вірші дівчинки вирізнялись своїми серйозними думками і висловами.
Хвороба, яка застала письменницю у ранні роки, залишила значний відбиток у житті і творчості письменниці. Доля розпорядилась так, що наділила Лесю дивовижними здібностями, та в той же час змусила щоденно, великими муками боротись за своє життя. Під час свята Водохреща, дівчинка загралась, і не помітила, як промочила ноги. Саме це і стало початком жахливої хвороби – туберкульоз кісток, а потім легень і нирок.
Проживши всього сорок два роки, поетеса залишила незабутній скарб, гордість українського народу – свої вірші. Не тільки українці, а й весь світ вічно будуть пам`ятати цю сильну духом жінку.
Объяснение:
.
Поряд з величними постатями героїчних борців, народних месників, поряд з історичними діячами визвольного руху у творчості Т.Г. Шевченка проходить прекрасний своєю моральною силою і чистотою образ трудящої жінки-матері, сестри, дівчини, коханої. "Такого полум'яного культу материнства, — писав М.Г. Рильський, — такого апофеозу жіночого кохання і жіночої муки не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу. Нещасний в особистому житті, Шевченко найвищу і найчистішу красу світу бачив у жінці, в матері". А сам, як ми знаємо, ріс без матері: "там матір добрую мою ще молодую у могилу нужда та праця положила..." А пізніше Тарас Шевченко став вільним, але одружитися так і не встиг, так що своїх дітей і дружини у нього не було. Мріяв він поселитися в Україні, одружитися з Ликерією Полусмаковою, але обставини склалися по-іншому.
Кріпацька неволя — це доля рідної матері, яку передчасно "у могилу нужда та праця положила", доля сестер Катрі, Ярини, Марії — голубок молодих, у яких "коси в наймах побіліють", це трагічна доля його першої трепетної любові — Оксани Коваленко, доля всіх нещасних жінок, що "німі на панщину ідуть і діточок своїх ведуть". Т.Г. Шевченко гнівно виступав проти жіночого безправ'я. Він ніби зібрав воєдино у своєму зболеному серці страждання поневолених жінок усіх епох і схвильовано розповів про них цілому світові.
