Багато хто говорить: "Ми відповідаємо за своїх братів менших." І це чиста правда. Коли ми беремо тварина, ми відповідаємо за нього. Ми повинні допомагати тваринам і захищати їх, від злих людей. Головне ми не повинні бути байдужими! Проходячи повз і, побачивши як хлопчики б'ють цуценя, треба до йому, і підійти. Від нас залежить їхнє життя. Що б було з ними, якби не ми. і взявши тваринного, ми повинні його виховувати і доглядати за ним. Адже беручи тварину в сім'ю - воно ставати повноправним членом сім'ї, тварина, це не іграшка, це така ж жива істота, як і ми. Воно теж нуждаеться в ласці, в любові, в турботі. І яким би поганим не виріс вихованець, ми не повинні викидати його на вулицю, на холод і голод. Виходячи з того - що ти людина. А людина - саме розумна істота, і він не повинен проявляти злість і байдужість. .Не повинен. Не можна вважати тварин - простою розвагою, адже у них теж є серце.
Объяснение:
Частина із відмічених мною місць стосувалася письменницької майстерності: Данте прямо чи натяком відкривав там своє ставлення до мови, до стилю, до поезії в цілому. Мені спало на думку, що було би добре зібрати ці цитати у окрему добірку і поділитися ними із читачами Лепорту. Когось це, я сподіваюся, заохотить прочитати самого Данте, комусь і без першоджерела щось підкаже. Я ж додам до цих цитат декілька своїх скромних думок, аби випадковому читачеві було зрозуміло, чому я взагалі виділив ці рядки з-поміж інших.
Нижче ви прочитаєте дещо із “Нового життя” і “Божественної комедії” Данте. Обов’язково прочитайте ще “Бенкет”, “Монархію”, а особливо – “Про народне красномовство”. У цій роботі сказано так багато розумного щодо мови, що цитувати її майже неможливо – там все одразу хочется осягнути і зберегти у пам’яті.
