Маруся – дівчина-полонянка, що вже не перший рік живе у Туреччині: «Дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка». Незважаючи на те, що вона вже «потурчилась, побусурменилась», вона не забуває рідну Бтьківщину. Маруся згадує про велике і значне для українців свято – Великдень, та саме у цей день визволяє усіх українських невільників. У дівчини добра душа, вона не пройшла повз чужого горя та радить скоріше тікати: «Ой, козаки, Ви, біднії невольники! Кажу я вам, добре дбайте, В городи християнські утікайте». Маруся зберігає пам’ять про батьків та рідну землю, проте каже, що назад вже ніколи не повернеться. У цьому і полягає її трагедія. Отже, ставши дружиною турецького хана, дівчина намагається зберігати у своєму серці любов до Батьківщини та проявляє свої найкращі якості, до своєму народові на чужині.
Объяснение:
