Перед марусею богуславкою з однойменної нaродної думи постала проблема
а -вибору між батьківщиною та власною родиною
б -працевлаштування на батьківщині, де вона вже давно не була
в -вивчення турецької мови, турецьких звичаїв і традицій
г - провини перед чоловіком і народом, що її прийняв

Відповідь:

Іван Франко всім своїм життям засвідчив, що любов до Батьківщини має проявлятися не у порожніх балачках, а в щоденній ненастанній праці. Таким був наш геній, таким є і головний герой його найкращої повісті — "Захар Беркут".

Ми бачимо Захара Беркута уже дев'яностолітнім старцем, "сивим голубом", поважним вождем гірської громади. "Високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя, Захар Беркут був правдивим образом тих давніх патріархів, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази".

Як прожив своє життя Беркут? Чим заслужив повагу своєї і сусідських громад? Відповіддю можуть стати його слова: "Життя лиш доти має вартість, доки чоловік може допомагати іншим". Громада — ось що було найголовнішим у його житті. Бажаючи принести їй користь, ще змолоду задумав він навчитися лікувати рани і досяг свого. Повернувся Захар зі своєї чотирирічної подорожі іншою людиною: не тільки набув цінних знань лікарських, а ще й життєвого досвіду сть і розум до йому осягнути, що тільки громадська єдність врятує простих селян від рабства боярського і князівського. Талановитий ватажок розвиває зв'язки із сусідніми селами, дбає про дружні стосунки і практичну користь. Через це його поважають і йдуть за порадою люди з ближніх сіл.

Захар — батько вісьмох синів, він виховав достойну зміну. Усі вони шановані люди, гідні свого вітця.

У найважчих випробуваннях Захар Беркут виявляє себе як мудрий, сміливий вождь. Він дає завдання громаді не відбити, а розбити монголів. І сам бере в цьому найактивнішу участь. Адже саме його осінила рятівна думка про затоплення монголів водами гірського потоку.

Надзвичайну шляхетність і силу духу виявляє тухольський ватажок, коли довелося йому робити найважчий вибір — важити користь громади і життя свого найменшого сина. Як не важко було зробити це, але Захар чинить за велінням обов'язку, всіма силами тамуючи свій душевний біль. Не згоджується він і на брехню: "Беркути додержують свого слова навіть ворогові і зрадникові. Беркути ніколи не сплямують ні своїх рук, ні свого серця підступно пролитою кров'ю".

У своєму передсмертному слові Захар Беркут передбачає, що ця біда — не остання. Він висловлює надію на кращі часи, коли люди пригадають давні порядки, відновлять їх, і то стане запорукою щасливого життя.

В. симоненко «гей, нові колумби й магеллани» аналіз аналіз вірша в. симоненка «гей, нові колумби й магеллани»: тема, ідея, основна думка, художні засоби в. симоненко «гей, нові колумби й магеллани» аналіз тема: звернення письменника до молоді, щоб вони вирушали у мандри і відкривали нове, ніким ще невідоме, цікаве, захоплююче. ідея: сенс життя людини — пошуки, мандри, прагнення самоствердитися; заперечення байдужості, пасивності. основна думка: створення руху вперед, романтичного пориву, пошуку відкриттів і самовідкриттів. художні засоби «гей, нові колумби й магеллани» звертання: «гей, нові колумби й магеллани», «кораблі», «украї», «друзі». риторичні оклики: «напнемо вітрила наших мрій! » «кораблі! шикуйтесь до походу! » «мрійництво! жаго моя! живи! » «відкривай духовні острови! » «нидіє на якорі душа! » «півень землю всю не розгребе! » «шкварити байдужість на вогні! » риторичні запитання: «хто сказав, що все уже відкрито? нащо ж ми народжені тоді? » «як нам помістити у корито наші сподівання молоді? » метафори: «кличуть … у мандри океани», «бухту … облизує прибій», «сподівання помістити», «нидіє… душа», «б’ються груди», «вітер… не остудить». епітети: «молоді сподівання», «рідний народ», «духовні острови», «вітри тужаві». тавтологія: «відкрито вже відкрите». композиція «гей, нові колумби й магеллани» поезія складається з шести куплетів по чотири рядки. твір починається із звернення до нових колумбів і магелланів з пропозицією продовжити відкривати цікаве, незвідане в житті. протягом поезії автор висловлює думку про прагнення кожної людини жити активно, на благо рідного краю, народу. наприкінці поезії в. симоненко засуджує байдужість і пропонує її «шкварити… на вогні».